...у кожного із нас з дитинства оселилася і живе все життя якась своя заповітна мрія - знайти невідомі острова, відкрити нові землі, Північно Льодовитий океан, загадковий острів Генрієтти. Татарська протока марилися мені ще у дитячих снах. А ріс я у стародавньому Чернігові, на березі теплої і ласкавої Десни. На її піщаних кручах просиджував я годинами, любувався фантастичними кучевими хмарами, швидким польотом невтомних стрижів.

Іноді з’являвся пароплав там, де ріка ховалася за берег, здавалося, пароплав йшов по зеленому лугові заплави. Але ріка знову відкривалася, пароплав приближався, виростав, притискаючи впритул до стрімчастого берега. На високому містку стояв капітан у білому кашкеті. Капітан посміхався, смикав рукою за шнурівку, і сильний гудок протяжно ревів над Десною. Шльопаючи дерев’яними лопастями, пароплав обдував мене паром і зникав, як привид, за поворотом. А я, збуджений короткою зустріччю , мовчки дивився йому у слід, мріючи про свої мандри. Не пам’ятаю, від кого, але чув я в ті свої дитячі роки про таємничу земля із загадковим ім’ям - Карпати. Нібито та земля колись піднялась з глибин моря, та так високо, що стала гірським хребтом. І ростуть там цілющі трави, а серед них дивний золотий корінь, зцілює від хвороб і відновлює сили...

Йшли роки. Куди тільки не закидувала мене доля. Війна. Фронтові дороги. Бомбування, поїзда, море, флот. Це була мою школа, моя юність. Я був там, звідки не всі повертаються. На мою доля, ще зовсім молодого матроса випало право взяти участь у останньому десанті другої світової війни. Нам прийшлося закінчити ту страшну і довгу битву. Я залишився живий, хоча міг бути у кількості двадцяти мільйонів... Багато років тому побував я і на Північно Льодовитому океані, на студеному острові Генрієтти із одинокою скалою увінчаний шапкою льоду. Був і на брижі Татарської протоки. Мій постійний супутник географічна карта поцяткована різнокольоровими лініями - пройденими шляхами рідної землі. Але дитяча мрія про зустріч із Карпатами, залишилася нездійсненою... Пройшли роки, і ось на самий кінець мрія стала явністю - я приїхав у Карпати. Мої дитячі представлення померкли у порівнянні із побаченим. Я відкрив для себе країну зелених гір, букових лісів стародавніх легенд і прекрасних людей. Біжить, шумить Тиса, швидка ріка. На її березі, по сусідству із Раховом, видніється обеліск - умовна точка географічного центра Європи. А довкола на 12 760 гектарів розкинулися ліса - вікові буки, красуні смереки. Схили гір, синіючих у далечині, поросли приосадкуватими соснами. Це Карпатський державний заповідник. Мовчу. Чую тишу. Тут все прекрасно. І в цю хвилину я ясно усвідомлюю глибоке значення слова з п о в і д н и к : заповідне, недоторкане місце, заповідь наступним покоління оберігати красу рідної землі...