Двір. Під двором розуміється загороджене на садибі місце, зайняте будівлями. Двір був центром господарського і побутового життя селян. Основна увага при будівництві садиби приділялася розміщенню житлового будинку, причому бік його з найбільшою кількістю віконних прорізів повинен був орієнтуватися на південні румби. В Карпатах враховувався ще такий важливий фактор, як рівень води під час повені.

Орієнтація будинків значно впливала на їх розташування стосовно вулиці (залежно від її напрямку). Якщо вулиця спрямована з півночі на південь та з південного сходу на північний захід або з південного заходу на північний схід, то житлові будинки розташовувались перпендикулярно до вулиці, тобто вузькою стороною (торцем). Коли ж вулиця йшла зі сходу на захід, то будинки споруджувалися паралельно вулиці довгим фасадом або напільною стороною. Хоча в горах основний фактор розташування будинку був рельєф. Якщо у вузькій долині потік чи річка текли близько гори, житло розташовувалося на тому боці потоку, де був широкий простір, - тоді між потоком та дворами утворювалася дорога.

На Україні існувало три форми забудови дворів: вільний, зімкнути і замкнутий. У гуцулів замкнуті чотирикутні будинки, куди входили житлові приміщення називалися хата у брамах, брами, гражда, хата з граждою, причому з тильного та обох торцевих боків були холодні прибудови, часто під низькозвисаючим дахом. Зімкнуті тип забудови двору має однорядні або видовжені - Г-подібні, П-подібні варіанти. Наприклад найпоширенішим варіантом на Бойківщині було: хата + сіни + комора + стайня + стодола + шопа. А ось на Лемківщині: хата + сіни + комора + стодола + стайня.

Житло часто огороджувалось. У Карпатах бідніше населення ставило паркани (загородки із "штахетника"), пліт з ліщини, плетений горизонтально. З архівних матеріалів відомо, що бойківські садиби мали і огорожі із кругляків під дашками, покритими соломою, драницями, гонтами. А ось шляхетські садиби огороджувалися частоколами, навіть кам’яними мурами. Широко побутували огорожі, виготовлені із плетеного хворосту. В Карпатах крім раніше згаданих кам’яних мурів, влаштовували дерев’яні ворота , стовпи яких багато орнаментовані геометричною різьбою. Над вершиною та воротами розташовували дошок з гонтів тощо.

Методи будівництва житла. Житло карпатського селянина І. Драгуновича із с. Жукотина у 1646 році складалося із сіней, хати і двох комор. Хати Покуття і частини Буковини обмазані й побілені. Чотирисхила покрівля має уступи; традиційний тридільний план в середині - особливо цим виділяється житло гуцулів, бойків і лемків. Вигляд гуцульської хати , на противагу її внутрішньому оформленню, стриманий і суворий (декоративні тільки маленькі причілки). Перед входом до хати, вздовж фронтальної стіни гуцули завжди влаштовували піддашки або ганки. Житлові будинки мають чотирисхилі дахи, їх нахил коливається від 30° до 60°. Найпоширеніше покриття драницями.

Бойківські хати чіткі, гармонійно пропорційні. Дахи - стрімкі і високі. Висота видимого зовні зрубу до даху коливається в межах відношення 1 : 2,5 - 1 : 3,5. На випущених консольно підвалинах ("стременах") влаштовуються відкриті, частково закриті галереї, переважно із декоративним різьбленням. Одвірки часто мали трапецієвидну форму.

Розміри будівлі на Лемківщини та її складових частин такі ж самі, як на Бойківщині. Дахи Лемківських хат дещо нижчі від бойківських. Зруб декоративний, глиною або вапном. У східній Лемківщині вдавалися до багатоколірного декору зовнішніх стін.

Будівництво житла, його конструктивне рішення залежало переважно від будівельного матеріалу. У Карпатах і на Прикарпатті основним матеріалом вважалося дерево. Тому стіни майже завжди робилися із зрубів. Для зрубів з протез, як і з колод, найпоширенішою формою в’язання були в руські вугли, варіанта в охлоп та в охряпку. Це поняття охоплює три способи виконання врубок: в цівку, в канюк та в замки.

Най давніший спосіб - в цівку. Він полягає в тому, що на кінцях деревини у верхній і нижній вирубувалося півкругле гніздо. При цьому кінці деревини виступали на вуглах будівлі. Здавна відомі і інші способи, наприклад, рубка в замки. На кінцях дерева робилися прямокутні зуби і при складанні зрубу утворювалися виступи на вуглах. Стіни не фарбували, а щоб її захистити і забезпечити тепловий режим, особливо взимку, шви стін законопачували мохом, а потім обмазували розчином із глини і вапна.

Інколи в старих дерев’яних будівлях Карпат стіни комор з’єднувалися із зрубами хати за допомогою стовпів, які одночасно служили одвірками. Хоча деревини вистачало, бідне населення Закарпаття споруджували хату із глиняних вальків.

Розміщення дверей у народному житлі має твердо встановлену традицію, створену віковим досвідом, яка виходить із принципу зручної та доцільної організації житлових допоміжних приміщень. В Карпатах робили в сінях ще одні двері, що ведуть із сіней в житлове приміщення. Ширина зовнішніх дверей становила 0,8-0,85 м, що характерно для одностулкових дверей, які масового поширення набули у старому селянському житті. Висота дверей дорівнювала 1,60-1,70 м. Двері із сіней в житлове приміщення розташовувалось ближче до фасадної стінки. На Бойківщині одностулкові двері мали трапецієвидну форму.

Для підтримки стелі робилися сволоки. На території Українських Карпат відомі тільки поздовжні сволоки. Поверх сволока накладалися врозбіжку і щільно один до одної дошки або плахи. На них настеляли очерет або солому, поверх того насипали попіл або пісок і накладали шар глини.Також існував прийом, де на виступи сволоків клали повздовжні балки ("платва"), куди врубували крокви.

Ще в період феодалізму в хатах відбулася поява комину. А на організацію плану житла, а також його об’ємно-просторової композиції до певної міри впливали прибудови до приміщень для худоби. В Карпатському регіоні до тильної частини будинку, а інколи із боків прибудовували вузькі, часто на всю довжину стіни приміщення (притули) для тварин. Вони мали меншу висоту ніж житло, що давало змогу перекривати їх звисом даху будинку, не змінюючи нахилу.

Своєрідний характер настінного розпису житлових будинків на Лемківщині, де зовнішні стіни рублених будинків спочатку обмазували "нафтовою ропою" або покривали фарбою, яку одержували із перепаленої глини, потім фарбували у світлі тони. Робили розпис здебільшого білим. Найтиповіше розміщення розпису - на торцях вінків зрубу, а також довкола дверних і віконних прорізів.

Для великої рогатої худоби будували стайні, розміри яких залежали від кількості худоби. Для свиней - саж, невелика зрубна будівля, переважно з конічним дахом, піднята над землею на стояках. А ось для овець - кошари.

Інтер’єр. Найбільш простіша і стародавня однокімнатна хата, де житлове приміщення поєднувалося з кухнею і мало вхід безпосередньо знадвору. На кінці 19 століття таке житло збереглося на Гуцульщині (бурдей).

Житлове помешкання в комплексі мало велике значення, тому що в ньому зосереджувалося усе життя сім’ї. Взимку в хаті виконували найрізноманітнішу роботу, в морози, крім людей, знаходили притулок дрібні свійські тварини. Тут відбувалися хрестини, весілля і похорони.

В хаті була піч яка завжди була в правому чи лівому куті, челюстьми повертали до поздовжньої фасадної стіни і тільки на Лемківщині - до вузької причілкової стіни. На Гуцульщині піч облицьовувалась розписними або рельєфними кахлями.

В оздобленні інтер’єру житла велику роль відіграє оформлення стін і стелі. На Гуцульщині та Бойківщині стіни та стелі не штукатурили і не білили: балки зрубу а стеля мала природній колір дерева, прикрашений різьбленням по дереву та декоративними тканинами. Сволок прикрашали декоративною різьбою. В селах Карпат помешкання прикрашала скриня, що була вирізьблена гарними візерунками. Ці візерунки повинні були співпадати із різьбленням дверей, сволока і ліжка.

Незважаючи на традиційність, а тому певною мірою консервативність народних форм житла, його оздоблення, сільський інтер’єр безперервно змінювався. І в наш час в багатьох хатах він повністю або частково наближений до міського.