Кращих букових пралісів не знайти на всьому континенті — від Піренеїв до Скандинавських гір. На південних теплих і вологих схилах Полонинських Карпат ця деревна порода знайшла оптимальні умови для розвитку. Велетні висотою в 40 метрів і товщиною до метра — не рідкість у заповіднику. Бук вкриває гірські схили широкою смугою до висоти 1200—1250 метрів над рівнем моря, займаючи площу 4734 гектара. Живе він тут до 250—300 років. Сотні тисяч літрів вологи затримує за цей час дерево на крутосхилах, мільйони горішків дасть для диких звірів, тонни листя впадуть із його могутньої крони, і удобрять буроземні ґрунти. Лише зрідка серед чистих букових лісів можна побачити явір, клен гостролистий, в'яз шорсткий, медово-запашну липу.

Дивовижними витворами природи Угольського заповідника є вапнякові скелі — Малий і Великий Гребінь, Вежа, Чур, Копиця та інші. Цікава їх історія. Збереглися вони як геологічні пам'ятки юрського періоду. Їхній вік — 140-180 мільйонів років. Це підтверджують скам'янілі морські організми, які часто трапляються в скелях. Тут збереглося також чимало реліктових деревних, чагарникових та трав'янистих рослин, які дають змогу відтворити історію розвитку рослинного покриву Карпат. Серед них такі рідкісні перлини хвойних, як тис ягідний та ялівець козачий. Із часів середнього голоцену, коли в Карпатах був теплий і сухий клімат, дійшли до нас в'язіль широколистий, перлівка трансільванська, клокичка. Окрасою вапнякових скель є молодило шорстке, ломикамінь живучий, лунарія оживаюча, папороть листовик сколопендровий, який називають ще оленячим язиком. Зеленими гірляндами звисає вічнозелений плющ — релікт третинного періоду. Весною лісові поляни встелені килимом кремових підсніжників і золотисто-жовтих примул. З далекого Середземномор'я сюди примандрував рідкісний представник родини лілійних — еритроній — собачий зуб. Милуючись красою природних лук, ви зможете вгамувати свою спрагу свіжою мінеральною водою.

Життєвість бука на вапнякових скелях понижена. Тому тут поселилися тис ягідний, явір, клен гостролистий, липи дрібнолиста й широколиста, дуб скельний.

Під дією води в угольських вапняках утворилися оригінальні сталактитові печери. В одній з них на Великій Угольці, що називається Молочний Камінь, київські археологи знайшли ранньо-палеолітичну стоянку людини, яка полювала тут на печерних ведмедів двадцять тисяч років тому.

Зліва до Угольського заповідного масиву прилягають букові праліси Широкого Лугу, серед яких збереглися осередки смереки звичайної, ялиці білої, берези бородавчастої. Справа Уголька межує з дубовими гаями, а далі — з велетенським штучним водоймищем Теребле-Рікської ГЕС.