Закарпатська глибинка очима іспанців

7 липня, в день Різдва Іоанна Хрестителя збираюся у гірську глибинку — село Кужбеї, про яке неодноразово писали і відвідували журналісти. Та їду не сама, а з хорошими знайомими і чудовими людьми з Іспанії, які живуть у мальовничій частині країни — місті Сант Марті Саррока. Вони приїхали відпочити, подихати цілющим гірським повітрям і познайомитися з традиціями нашого краю.

Голова сімейства, яке налічує три особи, Давид Марін Санчес володіє іспанською та англійською мовами. Дружина ж та дочка — українки, розмовляють рідною мовою.

…Їхали в Кужбеї стрімкою дорогою на, як сказав Давид, "рус-машинi”, а точніше, на великому автомобілі марки ЗИЛ-131. Дещо екстремальна подорож, але ми витримали. Давид весь час дивувався надзвичайно красивим краєвидам і ні на мить не вимикав професійну фотокамеру, з якою не розлучається ніколи.

Я ні в якому разі не проґавила можливість взяти інтерв‘ю у Давида і тому пропоную читачам думку людини, котра вперше приїхала у наш край, ще й потрапила у дивну атмосферу давнього карпатського села та відчула силу духу людей, які колись жили тут.

— Давиде, як ти уявляв собі Карпати, поки не приїхав сюди? І чи змінилася думка зараз?

— Я надзвичайно люблю гори, живу серед них, але такого навіть у мене на Батьківщині немає. Ця чарівна природа надихає і дає сили жити. Спочатку я думав, що Карпати — непролазні дикі ліси, куди ні дійти, ні доїхати неможливо, що живуть тут злі люди і страшні звірі… Але ваші гори — прекрасні.

— Чи сподобалося оточення і ставлення людей до тебе — людини, яка вперше приїхала на цю благословенну Богом землю?

— Такі сильні духом, витривалі, дружні, гостинні люди не зустрічалися мені ніде у світі. Мене зустріли, як рідного, як свого.

 — Що ти думаєш про майбутнє України і, зокрема, цієї гірської мальовничої глибинки — Кужбеї?

— Українці — чудовий народ, який має свою думку і вірить у світле майбутнє. Якщо є віра у щось — майбутнє буде щасливим. А щодо Кужбеїв, то я скажу коротко: слава про цю землю має дзвеніти у світі! Сьогодні надзвичайно величне свято для місцевих людей — храмовий празник і я ще раз переконуюся в тому, що люди бажають кращого майбутнього для своєї держави, оскільки щиро моляться Всевишньому. Такі глибинки — наше спасіння, бо, на жаль, нас затягує місто і нам важко зрозуміти, що й тут можна жити. Саме з таких глибинок і таких молодих людей, як ти, і починається майбутнє держави!

— Скажи, що саме у Карпатах тобі найбільше сподобалося?

— Я об‘їздив сотні країн: Ізраїль, Велика Британія, Австрія, Німеччина, Японія та ніде не бачив настільки прекрасне поєднання доброти і тепла місцевих людей і прекрасних краєвидів. Я ніколи не втомлююся від гір і тому хотів би залишитися тут назавжди.

 — Щиро дякую за розмову. Сподіваюся, ти ніколи не забудеш цю подорож і ще приїдеш!

— У вас — чудовий край, але доїхати дуже важко, оскільки дороги розбиті вщент. Я щиро бажаю всім миру і добра, а тобі за все велике спасибі, приїжджай до нас, у Іспанію!

Показавши гостям дорогу до водоспаду Шипіт, сама залишилася на службу Божу. Тут зустріла жительку Кужбеїв, одну із сестер-самітниць — Калину Бряник. Зараз вони із Анною живуть у селі Сойми. Кажуть, шум вулиці набрид. Залишаються на літо тут, у Кужбеях….

Пані Калина каже, що щиро радіє з того, що їдуть сюди люди. Вона любить спілкуватися з ними. На питання, що їм привезти, Калина з усмішкою відповідає: нічого не треба, тільки б ногу нову хтось привіз! Що не кажи, а хвороба ніг жінці-інваліду дається взнаки…