За що Карпатську Україну викинули із підручника "Історія України"?

 Чому? Адже йдеться саме про історію України, і це був важливий етап українського державотворення! Карпатська Україна, яка спочатку існувала в межах Чехословаччини на правах автономії, а згодом була проголошена у березні 1939 року незалежною державою, мала всі нинішні атрибути Української держави – герб „Тризуб”, гімн „Ще не вмерла Україна”, державною мовою була проголошена українська.

При цьому Карпатська Україна стала першою Українською державою, що була проголошена легально обраним парламентом – Соймом. Депутати (посли) були обрані самим народом у лютому 1939 року. Уряд Карпатської України визнавала Прага і за її згоди Сойм зібрався на своє засідання. Тобто центральна влада визнала легітимність депутатів і самого зібрання, на якому була проголошена незалежність.

Важко переоцінити значення Карпатської України напередодні Другої світової війни. Адже вона мала вплив не тільки на українське питання, але й на чеське, словацьке, угорське, румунське, німецьке і навіть радянське. Сам Сталін на з’їзді комуністів СРСР змушений був присвятити окремий гнівний пасаж українській державності за Карпатами.

Доля Карпатської України стала козирною картою у центральноєвропейській геополітиці. За допомогою нього вирішувалися складні дипломатичні завдання: Німеччина залучила у союзники Угорщину, а Радянський Союз отримав позитивний імпульс від Гітлера, що той не ставитиме на „українську карту”. Пізніше це вилилося в договір Молотова–Ріббентропа про розподіл зон впливу в Центральній Європі.

Тема Карпатської України не сходила з газетних шпальт того часу. Про неї було опубліковано сотні статей різними мовами. Бої в березні 1939 року Карпатської України з угорськими військами стали першим в Центральній Європі збройним опором гітлерівській коаліції. Загинули сотні українських патріотів, обороняючи рідний край. Угорська окупація призвела до терору і зубожіння.

Власне, саме Карпатська Україна визначила подальшу долю краю. Проголошення української державності стало актом національної ідентичності Закарпаття, що отримало логічне завершення у возз’єднанні з Україною у 1945 році. Таким чином Карпатська Україна є ключовою подією в історії краю і за своїм драматизмом, і за подальшим впливом.

Натомість про цю важливу подію в новому шкільному підручнику нема навіть… згадки. Це притому, що є окремий підрозділ, який так і називається: „Україна у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни”. А самій війні відведено аж 60 (!) сторінок.

Для порівняння, у попередньому підручнику Ф.Турченка, виданому 1994 року, Закарпаттю і Карпатській Україні відводилися дві сторінки, а у виданому через чотири роки вже існував окремий розділ „Закарпаття у складі Чехословаччини”.

„Випадання” Карпатської України з нового підручника важко назвати випадковим, зважаючи на погляди міністра освіти Д.Табачника.

 Декан історичного факультету Ужгородського національного університету Володимир Фенич вважає немислимим, щоб такі сюжети, як Карпатська Україна, випадали з курсу історії України. „Закарпаття вкрай мало представлене у загальноукраїнському синтезі, — каже він. – П’ять років тому ми зі студентами проаналізували понад 20 монографій відомих істориків (Дмитра Дорошенка, Ореста Субтельного, Наталі Яковенко, Ярослава Грицака, Валерія Смолія та інших). І дійшли невтішного висновку, що в найголовніших українських історичних працях Закарпаттю відведено 0,2%.

 Як правило, представлено три сюжети: трохи говориться про князя Федора Корятовича, трохи про будителів ХІХ століття, що працювали в Росії (Орлай, Кукольник, Лодій тощо), і, ясна річ, Карпатська Україна. Остання прописана практично в усіх монографіях.

Між іншим, львівські історики дають більше згадок про Закарпаття, ніж київські. А найбільше про край згадує в „Історії України” австрієць Андреас Кеппелер. Як тут не погодитися з думкою відомого вченого Омеляна Пріцака, що найкращу історію України напише неукраїнець?”

І справді, у згаданому шкільному підручнику Закарпаття представлене, образно кажучи, пунктирно. Найбільше присвячено возз’єднанню краю з Україною — півсторінки. Кількома реченнями згадано про військову операцію з визволення Закарпаття у 1944 році.

Закарпатці у цілому підручнику представлені двома прізвищами – політв’язнем Юрієм Бадзьом та оперною співачкою Гізелою Ціполою. Серед передових будівництв повоєнного часу називається Теребле-Ріцька ГЕС. Є згадка про вирубування виноградників за часів горбачовської антиалкогольної кампанії. Ще абзац присвячено закарпатським ромам, які „недостатньо інтегровані до життя суспільства”.

Кілька закарпатських фактів у підручнику не відповідають дійсності. Зокрема, що католицьке віросповідання тут поширене завдяки польській громаді (насправді — завдяки угорській, словацькій та німецькій). А також, що словацькою мовою навчається у краї кілька тисяч учнів (реальна цифра на порядок нижча).

Але найбільше відкриття мене чекало, коли я взяв до рук підручник „Історія України” у свого сина-десятикласника (автори О.Реєнт, О.Малій, 2010 рік). Бо там події закінчуються… на 1921 році. Таким чином із підручників шкільного курсу „Історія України” випало ціле двадцятиліття з колективізацією, голодомором і сталінськими репресіями. Мабуть, тому що Міністерство освіти вже пише новий посібник. От тільки звідки нинішні десятикласники мають дізнатися про наші багатостраждальні 20-30-ті роки, якщо цього періоду нема в підручнику ні за десятий клас, ні за одинадцятий?!

Одне слово, зі шкільними посібниками з історії коїться щось незбагненне…