У 1986-1988 рр. наукові експедиції Музею народної архітектури та побуту у Львові виявили на Гуцульщині багато цікавих зразків народного будівництва і побуту минулого. Сім із них заслуговують особливої уваги. Ці пам'ятки знаходяться в різних місцевостях так званої глибокої Гуцульщини, як звичайно, далеко від доріг. Збереглися вони тільки тому, що в них живуть старші одинокі люди. Сьогодні нас торбує доля цих пам'яток — адже вони можуть зникнути. Музеї просто неба, які є у Львові, Києві і створюються у Крилосі на Івано-Франківщині, у даний час не можуть цих будівель закупити, бо теперішні власники хочуть у них доживати свого віку. В музеї перевезуть інші, можливо, й менш вартісні пам'ятки. Тому слід хоча б в описах, фотографіях і обмірних кресленнях зберегти для нащадків цінні творіння народу.

Деякі з досліджених пам'яток овіяні легендами про Довбуша, його побратимів, різними переказами про походження родоводів тощо. До речі, живуть у них цікаві люди, які знають свій край. Народну архітектуру і побут другої половини XIX ст. представляє садиба Д. Якібчука з присілка Хом'якуватий с. Черемошна Верховинського району Івано-Франківської обл. Вона стоїть далеко в горах. Усе тут збереглося, як було сто років тому. На садибі є хата, стайня, хатчина, пивниця. Хата має традиційне для Гуцульщини планування: дві житлові кімнати, розділені хоромами (сіньми) та коморою, яка прилягає з правого боку. Вхід до комори і хоромів із зрубного ґанку, перекритого продовженням даху хати. Тут його називають «черском». Він захищає вхід до цих приміщень від снігу і вітрів. Гуцули твердять, що черсаки давніше були у всіх хатах, збудованих високо в горах. Є черсак і у ґражді з с. Криворівня, яка експонується в Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Галереї з'явилися у гуцульських будинках пізніше.

Цікавою і характерною для заможних господарів спорудою є хатчина. Це — видовжений, приземкуватий будиночок, в якому взимку утримували телят, а в печі варили корм для свиней. При хатчині — приміщення, у якому в холодну пору стояли вулики. Недалеко від хатчини стайня — зрубна будівля з напівкругляка з дахом, вкритим драницями. Між хатою і стайнею невеликий сад, переважно з дикими або напівдикими грушами, кількома яблунями, сливами.

До бідняцького належало господарство лісоруба в с. Голови Верховинського району В. Бойчука. Хата була збудована ще його прадідом 1884 р. Це маленький будиночок із хлівом при хаті, хоромами і коморою, що прилягає з тильного боку до житлової частини. У хаті зберігся первісний інтер'єр: типова гуцульська піч, стіл, широкі лави, великий піл, жердка з ліжниками, мисник.

В.Бойчук у молодості записував пісні. До цього його спонукав шкільний учитель, відомий на Гуцульщині фольклорист і етнограф Лука Гарматюк. На жаль, ці записи загинули у роки Другої світової війни. Все життя В. Бойчук працював на лісозаготівлі, а у вільний час виготовляв череси, оздоблюючи їх металом («бакуном»). Багато цікавого він знає про місцеве будівництво, бо доводилось працювати з справжніми теслями. Місце для хати вибирали біля джерел; добрим лося те, де водилися чорні мурашки або лягала маржина. Найчастіше для зведення хати наймали майстрів, а на в'язання «вуглів» у підвалинах скликали «толоку». В замки підвалин клали золоті монети, щоб було багатство. Після того, як зв'язували підвалини, ставили хрест і гільце. Господарі тоді мусили ставити могорич. Після завершення будівництва хати майстрові дарували калач, сорочку і горілку. Всі теслярські роботи раніше робили тільки сокирою.

Село Верхній Ясенів, як і інші гуцульські села, розбіглося своїми присілками високо по схилах і вершинах гірських хребтів, а також на декілька кілометрів вгору по Білому Черемошу. Тут уздовж шляху можна побачити чудові сучасні будівлі, і лише зрідка — давніші. Після довгих розпитувань у місцевих старожилів нам показали в зарослях дерев садибу В. Максим'юка. Хаті, як він пізніше розповів, уже понад 150 років. Про це свідчить матеріал — кругляк смереки, оброблений сокирою. Планування хати класичне, як і в хаті Д. Якібчука. Уздовж фасадної стіни хата має галерею з дощатою огорожею, на якій при стіні прилаштовані лавиці, котрі тут називають «призьбою». До речі, ця назва лавиць і побілка стін у житловому приміщенні свідчать про те, що населення Гуцульщини походило з долів, де панівною була обробка стін глиною.

У садибі ще збереглися добротна комора з приміщенням для овець, дровітня, що влаштована у продовженні хатніх притул — хлівів, стайня зрубно-каркасної конструкції і «озниця» (сушарня). Остання являє собою велику яму, над якою зведено низенький зруб із двох вінців. На ньому покладено тонкі дерев'яні палки (ліски). На них насипали сливи. Над зрубом зведено піддашшя. У заглибині проти ями розводили вогонь; дим і тепло від нього, проходячи через сливи, висушували їх.

У цьому ж селі, але далеко в горах, у присілку Лисничники, збереглася давня хата Федончаків, яка має традиційне планування. «Долішнє» житлове приміщення було збудоване ще в кінці XVIII ст., «горішнє» — добудоване в 1914 р. Крім того, гуцули розрізняють кімнати за їх розміщенням до сторін світу: «правачка», «лівачка». Стіни хати складені з масивних протесів. Комора і горішня кімната припідняті над землею на 1,5 м. Це підкреслюється галерейкою, яка при цій хаті висить над землею і від хоромів переходить у призьбу, що прилягає до долішньої кімнати. В останній кімнаті — тогочасний інтер'єр. Особливого колориту йому надають жовто-коричневі стіни. Конструкції — сволок, сволочки і гряди — утворюють своєрідний ритм чергування перекрить; вікна маленькі, спарені, двері з широкими одвірками, підлога з масивних плениць. У долішньому приміщенні на одвірку збереглася декоративна призьба у вигляді розети з двох гілок із чіткими листками. У цьому приміщенні, згідно з оповіддю власниці хати і старожилів, бували опришки.

З перебуванням опришків пов'язана легенда про хату В.Телюжака в Яворові Косівського району. Був у опришків звичай залишати після гостювання сліди у вигляді зарубок на сволоку чи одвірках. Такі сліди є у хаті: шість зарубок бартками на сволоці і чотири на одвірку. Отже, першого разу тут було шестеро осіб, а другого — четверо. Хата належить до класичного гуцульського типу. Витягнута прямокутна будівля розділена на три частини. В центрі — наскрізні хороми, які мають вхід з фасаду і тильного боку через притули. Із хоромів ліворуч і праворуч є двері в житлові кімнати. У «лівачці», яка є давнішою, збереглася декоративна різьба на одвірку дверей (розети, хрест, дві кривульки у вигляді рогів) і декоративна різьба у вигляді хреста і розет на поперечному сволоку. «Правачка» має всередині вже обмазані і побілені стіни. Ізольованість садиб, специфіка ведення господарства, постійна загроза з боку хижих звірів змушували господарів обгороджувати своє житло. Так виник тип замкнутих дворів — ґражда. Гуцули по-різному називають такі садиби: «хата з ґраждами», «хата з оґраждами», «хата з брамами», «хата в брамах». За останні двадцять років ґражди зникли. До сьогодні їх збереглося декілька. Декотрі з них уже частково перероблені, а в інших — частини забудови розібрані. У присілку Буковець (с. Яворів) Косівського району нам показали ґражду В. Гондурака. Збудована вона 1883 р., що зафіксовано на сволоку в «долішній» кімнаті. Господар обійстя розповів, що спорудив хату ще батько, запросивши знаних майстрів Михайла Костюка і Дмитра Гондурака з Яворова. Ґражда складається з хати, в якій є два розділені хоромами житлові приміщення, комора, велика стайня. Двір між цими будинками з лівого боку закривається дровітнею, а з правого — ще однією коморою-кліттю і хатчиною, в якій готували корм свиням.

Усі будинки зведено з добротного матеріалу. Ліва, долішня, хата зберегла свій первісний вигляд. Тут є і давні предмети побуту: лави, стіл, скриня, мисник, піч з широким запічком. А багата декоративна різьба на поперечному сволоку разом із керамікою, барвистими тканинами збагачує інтер'єр. Горішня хата ще до війни всередині була обмащена і побілена, сволоки викинуті. Це зробив господар під враженням від тривалого перебування на «долах» — Поділлі. Побілка хат там його так захопила, що вирішив побілити одне приміщення. У заможних гуцулів було дві комори: в одній, що при хаті, тримали на жердках і в скринях одяг, на полицях — взуття, сувої сукна, тканини, різноманітний посуд; в другій (називали її «кліттю») — запаси продуктів. Тому в останній багато бербениць, дійниць, фасок, корит, мисничок. Оригінальна за плануванням і пропорціями єдина збережена донині ґражда в с. Тюдів Косівського району, збудована у другій половині XIX ст. Має видовжену форму (25 х 13 м). З лівого боку від входу дві хати і хатчина, розділені двома хоромами, та комора; з правого боку — три стайні та возівня. Звичайно, з тильного боку в хаті ще збереглися притули, які використовували під хліви для овець.

Усі стіни в житлових приміщеннях всередині обмащували глиною і білили, стелю із сволоками мили. У ґражді віддавна жили сім'ї плотогонів — поряд Черемош. Тому двір в селі називали «обійстям плотогонів». Якщо дві попередні ґражди одночасно виконували функції «чистого» і господарського двора, то новіша садиба цього типу із Криворівні є справді «чистим» двором. Дата побудови — 1925 р. Захоплює вона вибагливим добором будівельних матеріалів, їх обробкою, високою майстерністю. Житловий будинок у ґражді зберіг давнє планування: комора — хата — хороми — хата. Оскільки хата має ширину більше 7 м, то в житлових приміщеннях по ширині виділено дві комори з окремими входами з хоромів. Весь будинок із трьох боків оточений притулами, які використовують по-різному: тримають тут реманент, дрова, а взимку ягнят, телят.

При хаті спереду є широка галерейка з дощатою огорожею і хвірткою. Зверху її прикриває продовження даху, який підтримують різьблені стовпи. З правого боку навпроти притул окремо збудована хатчина, дах якої з'єднується з хатнім, прикриваючи проїзд у двір з брами, що між хатою і хатчиною. Зрубно-каркасна огорожа, що оточує подвір'я ґражди спереду, прикрита двосхилим дашком. Безперечно, ця ґражда є цінною пам'яткою новішої народної архітектури Гуцульщини. Будували хату майстри з Яворова. У ґражді живуть молоді люди, які дбайливо її оберігають. Отже, деякий час цій пам'ятці нічого не загрожуватиме.

Усі описані пам'ятки належать до житлових архітектурних будівель Гуцульщини і характеризують давній народний побут. Тому їх варто було б зберегти у їх природному оточенні. Вони збагачують «живу» історію рідного краю.