Карпати належать до вологих гірських регіонів. Вони розташовані на шляхах західних і південних повітряних течій, що несуть з Атлантичного океану, Середземного та Чорного моря значну кількість вологи. Залежно від висоти й положення гірських хребтів річна сума опадів коливається від 700 до 1600 мм. Так, наприклад, в Ужгороді їх випадає 805 мм, у Микуличині - 881 мм, а на полонині Пожижевській - 1593 мм. Рівнини й передгір'я одержують у середньому на рік 700-800 мм, середньогір'я - 800-1000 мм, а високогір'я - понад 1000 мм опадів. Як бачимо, кількість вологи з висотою зростає. Проте слід мати на увазі, що територіальний розподіл опадів у значній мірі залежить і від геоморфологічної будови гір. Південно-західні мегасхили у відношенні до вітрів, що несуть вологу, є навітряними, а північно-східні - завітряними. Тому в усі пори року перші одержують вологи більше. На кожні 100 метрів висоти на південно-західних схилах (Закарпаття) кількість опадів зростає на 12 процентів. На північно-східних схилах (Прикарпаття) у теплий період року - на 7, а в холодний - на 16 процентів. Найбільш дощовими є літні місяці - червень, липень, серпень, на які припадає від 33 до 44 процентів річної кількості опадів. У вологій карпатській зоні важливу водорегулюючу та ґрунтозахисну роль відіграє природна рослинність.

Надійно захищають гірські схили від водної ерозії букові й смерекові ліси та криволісся. Своєю кореневою системою, неначе гуцульським чересом, оперізують вони крутосхили й переводять поверхневий стік вологи у внутрігрунтовий. І навіть найбільш досконалі технічні споруди не можуть виконати цієї гідрологічної ролі лісів. Адже карпатські буки затримують на своїх могутніх кронах 25 процентів усіх річних опадів, а смереки ще більше - до 37 процентів. Західні повітряні течії переносять понад 20 кубічних кілометрів цієї вологи щороку в східні області.