Насадження на гірських схилах мають велике народногосподарське значення не лише як джерело отримання деревини, а й як важливий водоохоронно-захисний чинник. Вони виконують протиерозійну, водорегулювальну, водоохоронну та ґрунтозахисну функції: запобігають змиву і розмиву ґрунту, утворенню зсувів та обвалів, захищають нижні частини схилів і прилеглі угіддя від селевих потоків та повеней, забезпечують стабільність запасів мінеральних джерел тощо.

Гірські ліси, могутній регулятор надходження та витрат води, забезпечують сприятливий температурний режим та вологість повітря в лісі й на прилеглій території. Для Карпат характерні значна кількість опадів і поступова зміна клімату залежно від висоти над рівнем моря. Ступінь зволоження гірських масивів залежить від багатьох кліматотвірних чинників, і насамперед від циркуляції повітряних мас, висоти над рівнем моря та геоморфологічної будови гірської системи. Характер вологоносних течій у гірській місцевості залежить головним чином від форми рельєфу. За даними А. П. Алісова (1952), повітряний потік при підході до гірського хребта обтікає його з боків. При цьому частка обтікання тим більша, чим менша стійкість повітряної маси. Внаслідок значного тертя, що зумовлюється нерівномірностями гірського рельєфу, в повітряній масі посилюються турбулентність і переміщення її верхніх та нижніх шарів, що призводить до поширення максимуму опадів у найвищих точках хребта. Відомо, що лісові масиви створюють шпаруватість підстилки, яка сприяє стримуванню вологоносних течій. Крім того, зволожувальна роль лісу є результатом його мікрокліматичного впливу.

Водоохоронно-захисна роль карпатських лісів визначається головними лісотвірними породами: буком і смерекою, поширення яких зумовлено вертикально-зональними особливостями кліматичних та ґрунтових умов. Гірські насадження, посилюючи дренаж та водопроникність ґрунтів, сприяють швидкому, повному переведенню поверхневого стоку у внутрішньо ґрунтовий. Використовуючи вологу на транспірацію, вони зменшують вологість горизонтів, що залягають на водостійких шарах, і цим самим понижують або повністю усувають зсувну діяльність на схилах. Основну водорегулювальну функцію виконують лісовий ґрунт та лісова підстилка. Лісовий ґрунт, передусім його верхні генетичні горизонти, пронизані густою мережею кореневих систем, ходами черв'яків та кротовинами, мають велику порозність і водопроникність. Швидкість просочування води через суглинковий горизонт А₂ становить 2400 мм на добу, а через горизонт В - 130 мм (М. В. Рубцов, 1972). С. В. Зони (1959) надавав важливого значення лісовій підстилці не лише як акумулятору органічних та зольних речовин, а й як регулятору витрачання поживних речовин, який оберігає їх від надлишкового вимивання, а ґрунтову вологу - від непродуктивного випаровування та втрат на стоці. Лісова підстилка сприяє збереженню пухкості та порозності ґрунту, відіграє важливу роль у ґрунтотвірному і водорегулювальному процесі.

Дослідження Н. М. Горшеніна (1957), П. І. Молоткова (1956), А. Ф. Полякова (1961), С. А. Генсірука (1959) та інших довели, що інтенсивне лісокористування в гірських умовах із застосуванням суцільних рубок призводить до змиву підстилки, розвитку площинної та лінійної ерозії. Інтенсивність ерозії залежить від крутизни та експозиції схилів, водно-фізичних властивостей ґрунтів, стану ґрунтового покриву. На безлісих крутих південних схилах цей процес відбувається інтенсивніше, ніж на пологих північних експозиціях. Важливе значення має також стан насаджень. В лісах з повнотою 0,6 і вище змиву і розмиву ґрунту практично не спостерігається. Вони виникають і посилюються у зріджених насадженнях до повноти 0,4 і нижче (В. З. Гулісашвілі, 1948).

Протиерозійну і водорегулювальну функції виконують ліси, що ростуть на нижніх частинах схилів (І. Денисов, 1963). Ці насадження поглинають рідкий стік, затримують тверді опади, які надходять з верхніх ділянок схилів. Мулисті частинки відкладаються під наметом лісу, цим самим запобігаючи винесенню дрібнозему в русла річок та струмків, замулюванню луків та інших сільськогосподарських угідь.

У гірських та передгірських районах значних збитків народному господарству завдають селеві потоки, зсуви, обвали. Особливо велику руйнівну силу мають селеві потоки. В Україні вони зумовлені випаданням інтенсивних дощів та надмірною експлуатацією лісів. Селі формуються передусім на великих ділянках суцільнолісосічних рубок. Потужність селевих потоків залежить від інтенсивності злив, розміру водозбірної та безлісої площі, зв'язності ґрунту (І. Кочерга, 1965). У селенебезпечних басейнах ліси повинні займати не менше 50% площі.

Для боротьби з ерозією в гірських умовах необхідно провадити комплекс заходів: правильна організація території, лісомеліоративні, гідротехнічні та агротехнічні роботи. В гірських районах велику увагу слід приділяти раціональному розміщенню лісів, луків, пасовищ та інших сільгоспугідь. Луки та пасовища повинні займати тільки пологі та спадисті схили, інші площі (особливо круті, обривисті ділянки) мають бути зайняті лісами. Під орні землі слід виділяти невеликі площі на пологих схилах. При експлуатації цих земель доцільне проведення усіх протиерозійних агротехнічних заходів.

Одне з важливих завдань гірського лісівництва - дотримання правил рубок лісу та форм лісокористування, а також впровадження водозбірного принципу господарювання. Надмірна експлуатація лісів із застосуванням суцільнолісосічних рубок на значних площах завжди призводить до негативних наслідків, завдає великих збитків народному господарству. Особливості гірського лісового господарства визначаються рельєфом місцевості, висотою ділянок лісу над рівнем моря, ґрунтовими та кліматичними умовами. З огляду на те, що у смерековій зоні Карпат часто виникають вітровали, буреломи та інші несприятливі явища, велику увагу слід приділяти створенню високопродуктивних, змішаних, біологічно стійких насаджень. Для посилення захисних функцій гірських лісів необхідно застосовувати систему протиерозійних заходів, формувати високо-повнотні, багатоярусні (де можливо) насадження за участю цінних в господарському відношенні деревних і чагарникових порід. Увагу слід приділяти не тільки відповідному підбору тіньовитривалих та світлолюбних порід, а й складу їх за типами кореневих систем.

Важливим лісогосподарським заходом при вирощуванні захисних насаджень у гірських умовах є рубки догляду. Інтенсивність і метод рубок залежать від конкретних умов: крутизни й експозиції схилу, типу лісу тощо. На схилах великої крутизни (понад 25°) інтенсивність рубок догляду, як правило, знижується на 5- 10%, а прохідні рубки на цих ділянках не потрібні взагалі. В смеречниках на кам'янистих ґрунтах рубки догляду провадяться з метою вирубування хворих та всихаючих дерев.

Для посилення водоохоронно-захисних властивостей гірських лісів Карпат необхідно впорядкувати рубки головного користування. При всіх видах рубок слід прагнути до максимального збереження підросту головної породи. В окремих випадках доцільно створювати відповідні умови, що сприяють природному відновленню.