Безнога ящірка. Молодь забарвлена у сріблясто-білі тони з двома зближеними (іноді злитими в одну) смугами, що починаються на потилиці. Боки і черевце чорні, чорно-бурі. По мірі росту тварини, спина темніє і стає кориченво-бурою чи темно-сірою з бронзовим відблиском. Боки та черевце стають світлішими. Дорослі самці часто одноколірні з двома рядами крупних голубих чи чорно-бурих плям на спині. Типові стації-узлісся, галявини, чагарникова поросль у широколистяних і мішаних лісах, не надто сухі ділянки хвойних лісів. Вид властивий для лісових біоценозів. Трапляються веретільниці на лісових галявинах, охоче поселяються в садах, на полях та луках неподалік від лісу.

На зимівлю ідуть не раніше другої половини вересня. Зимують під коренями дерев, у норах на глибині до 80 см, де збираються групами по декілька десятків особин. Іноді зимують разом із гадюками та іншими зміями. Навесні з'являються в середині березня - на початку квітня, а в більш північних широтах - у першій половині травня. Після зимівлі з'являються залежно від погодних умов. Паруються у травні-червні. "Вагітність" триває близько 90 днів. Вагітні самки зустрічаються до кінця серпня. У липні-серпні з'являється молодь. Кожна самка народжує 5-26 малят (найчастіше 8-12). Як правило самка народжує малят вночі протягом 3-5 діб. Новонароджені завдовжки сягають 7,5-11,5 см. Статевозрілими веретільниці стають на 3-5 роках життя.

Веретільниці (інші назви - веретінниця ламка, мідяниця, гладун, сліпун, сліпачка.) активні в присмеркові години, а у похмуру погоду - цілий день. Живляться вони гусінню, дощовими червами, двокрилими, голими слизнями, багатоніжками, мокрицями, павуками, різноманітними комахами і їх личинками. Часто веретільницю помилково вважають отруйною змією, через що й знищують.