Карпати (площа 209256 км², протяжність 1500 км, найвища точка Герлах (2165 м н.р.м.)), після Альп - наймогутніша в Середній Європі й цікава в біогеографічному аспекті гірська система. Українські Карпати (площа 37 тис. км², найвища вершина Говерла 2061 м н.р.м.), як головна частина Східних Карпат, об'єднують Західні та Південні Карпати. Високопродуктивні широколистяні й шпилькові ліси Карпат мають вагоме значення для підтримання екологічного балансу на європейському вододілі між басейнами Балтійського (р. Сян) та Чорного (річки Дністер, Прут, Уж, Латориця, Тиса) морів.

У польодовиковий період, завдяки помірному вологому клімату та родючим буроземним ґрунтам, в Українських Карпатах були сприятливі екологічні умови для формування дубових з дубів звичайного та скельного, букових, а вище в горах, ялицево-букових та смерекових лісів. Закономірності їх висотного поширення найкраще ілюструють природні вегетаційні ступені (пояси). Вони встановлені на підставі рештків природних лісів, індикаторного значення характерних видів трав'яного покриву, архівних матеріалів та старих лісівничих публікацій (Стойко, 1969).

В Українських Карпатах С. М. Стойко (1969) встановив 10, характерних для подібних гір Середньої Європи, вегетаційних ступенів. Вони відмінні на південно-західному мегасхилі, який знаходиться під впливом теплих повітряних течій з Угорщини й Румунії, та на північно-східному мегасхилі, де простежується вплив холодного клімату обширної руської платформи.

Рештки природних листяних і шпилькових лісів та криволісся зеленої вільхи (Alnetum viridis) й гірської сосни (Pinus mugo) збереглися у розташованих вище 5-9 вегетаційних ступенях, в яких антропогенний вплив проявився менше. У 5-му ВС серед клімаксових бучин на кам'янистих розсипищах виявлено реліктові праліси смереки (Piceeta abietis) та дуба скельного (Querceta petraeae), які збереглися з раннього й пізнього голоцену. В аналогічних едафічних умовах в сьомому ВС збереглися з польодовикової доби реліктові праліси сосни звичайної (Pineta sylvestris), а у 8-му ВС - праліси сосни кедрової (Pineta cembrae) та модрини польської (Lariceta polonicae). Згадані острівні локалітети реліктових фітоценозів цікаві для з'ясування історії розвитку рослинності в Карпатах у польодовиковий період і заслуговують на охорону.