В селі Гут на Берегівщині є зниклий замок та секретне фруктосховище

Серед берегівчан село Гут (за радянських часів було Гараздівкою) відомо насамперед своїм лісом, куди полюбляють навідатись численні грибники.

На повороті з головної траси, "біля лева" (дивного пам´ятника соцреалізму – до чого тут лев?, нині ще й кітчево розфарбованого згідно сучасних культурних тенденцій) в сезон завжди стоїть чимало збирачів грибів, переважно циган, які на місті реалізують  зібраний зранку лісовий врожай.

 Я ж вибрався в Гут, аби на власні очі побачити залишки замку, про який дізнався із спеціалізованого форуму. Зокрема, там писалося, що "Гутівар" – одне з найменш вивченних укріплень Закарпаття. Про цей форпост практично нічого не відомо, тільки окремі угорські дослідники мимохідь згадують Гутівар в своїх працях.  Немає точних відомостей, коли в районі сьогоднішнього села Гут з´явилось перше міцне укріплення.  Можливо, це сталося ще на першому етапі формування кордонів угорського королівства, тобто в 11 столітті.

В якості міста для будівництва була обрана ділянка в місті злиття двох річок – Єсено (Jeszeno) та Нодьвіз (Nagyviz). Навколишні землі були сильно заболоченими, що сприяло природньому захисту укріплення, яке було посилене насипним валом та ровом.  Пізніше укріплення стало замком, що мав грушевидну форму (принаймні, так його бачать угорські історики). Замок став центром володінь угорського роду Гуті, від цього імені отримало назву і село, и сам замок  ("Гуті вар", "Guti vár"). Цікаво, що в народі це укріплення назвали   "Кішмункач" ("Kismunkács"), тобто "Малий Мункач", по сучасному – Мале Мукачево. Історія "Гуті вара" закінчилася в 1566 році, коли село разом із замком знищили татари в ході свого чергового набігу.

Побачити якісь руїни, на кшталт живописних рештів Невицького, королевського "Нялабу" чи виноградівського "Канкова" я й не сподівався, адже в згаданому форумі прямо писалось:  на території укріплення нині розмістилися реформатська церква, дитячий садок, школа та інші будівлі.

Можна прослідити рештки земляних укріплень на протязі всього періоду, видно також рви та рештки валів. Втім, розібратись, чи дійсно канави та вали в центрі є залишками  стародавнього замку, а не сучасний рельєф, нефахівцеві навряд чи вдастся. Археологічних досліджень на території "Гуті вару" не велося – хіба що колись ним зацікавляться нові генерації закарпатських істориків. А ось вулиця із назвою  "Kismunkács" в селі залишилися, якраз в районі зниклого замку.

Тобто, якщо хтось захоче відвідати Гут задля історичнх руїн – то його чекає розчарування. Втім, це не значить, що більше тут немає нічого цікавого. В самому селі вартий уваги реформатський храм 1752 року, поруч з яким є невеликий монумент на честь загиблих в першу світову війну. На території Закарпаття такі пам´ятники не така вже й рідкість (як і по Західній Україні), а ось на решті території нашої країни згадок про Першу світову практично нема - радянська влада вважала, що навіть невинні жертви Імперіалістичної війни (саме так її називали, допоки не гримнула Друга світова) не заслуговують на згадку.

В сквері в центрі села є також традиційний для Берегівщини меморіал на честь загиблих від сталінських репресій (під час т.зв. "маленької роботи" - приводу, під яким в листопаді 1944 чоловіків забирали до тюрем чи таборів). В сквері розмістився також незвичний пам´ятник королю Іштвану. Зазвичай по селах ставлять дерев´янні скульптури хрестителю угорців, а в Гуті в 2001 році постав "Stephanus Rex" із заліза.

Ще при в´їзді в село я звернув увагу на жовті будинки, що виглядали з лісу. Зазирнувши, побачив покинуту військову частину, із житловими будинками, в яких валиться дах, порослою кущами військово-патріотичної агітацією тощо. Шкода, що понад десяток споруд пропадає -  в затишному місті, серед дерев.

Військову частину не раз перекупали різні "господарюючі суб´єкти", що її чекає, наразі невідомо. Є на околицях Гуту, при заброшеній частині,  й "секретний об´єкт" - низка потужних бункерів, залишок радянського військового комплексу. Колись, за словами місцевих, в бункерах стояли потужні ракетні тягачі – а самі ракети ховались в розташованій неподалік Чикош-Горонді.

Гутянським бункерам пощастило – їх не розкурочили на металобрухт, а перетворили на... фруктосховища. На в´їзді до села кілька років тому мукачівські бізнесмени з ТОВ "Артос" розбили так званий інтенсивний яблуневий сад за голандською технологією, який швидко став плодоносити.  Зібраний врожай тракторами звозиться до переобладнаних військових сховищ, а звідти взимку відправляється до Росії. Однак побачити їх мені не вдалося – охоронець на в´їзді зупинив, порадив звертатися до господарів (якщо сам знайду їхні координати), втім, скептично відмітивши, що навряд чи вони підуть на контакт.

Отаким є Гут – і замок в ньому таємничий, схований під землею, і навіть сховище яблук перетворене на секретний об´єкт...