У Закарпатті виявився великий туристичний потенціал... містичний

Фото із photocentra.ru

Закарпатський край надзвичайно багатий не тільки екологією, але і містичними традиціями. Це ще один привід привернути увагу туристів до Закарпаття. Всілякої нечисті, якщо судити з місцевих легенд, тут було досить у всі століття. Варто лише згадати знамениті "Тіні забутих предків", які буквально просякнуті містикою Карпат. Докладніше про закарпатську демонологію ми попросили розповісти завідувача кафедри туризму Ужгородського національного університету Федора Шандора.

- Федір Федорович, коли і як зацікавилися таємничими та містичними традиціями Закарпаття?

- Демонологія я зацікавився під час навчання на історичному факультеті, коли ми досліджували етнографію під керівництвом відомого професора Тиводара. Я зіткнувся з цим явищем у Мукачівському районі, де люди розповідали, що були свідками містичних речей, які відбувалися на території нашого краю. Спочатку мені було просто цікаво, а вже пізніше з'явився науковий інтерес.

- Чому ж Закарпаття - край містичний? Для цього повинні бути конкретні передумови.

- На Закарпатті дуже часто траплялися і відбуваються містичні явища. Це через те, що у нас збереглися сильні традиції. Адже Закарпатська область - єдина в Україні, де переважає сільське населення і є безліч релігійних громад. Все це взаємопов'язані речі, що й породжують уявлення, яких не знає урбанізоване населення. Певні території у нас діставали етноніми чи топоніми з демонологічних ознаками: Чорний ліс, Чорний мочар, Чорне озеро, Чорна ріка. Є щось темне, погане. Такими назвами люди попереджали, що годиться в цих місцях бути обережними. Такі простори були пов'язані з певними подіями, наприклад, там ходили повстанці, були вбиті люди. Фактично огороджували себе від негативних сил.

- Розкажіть містичну історію, що трапилася в Мукачівському районі, що підштовхнули вас в демонологічних область.

- Ця загадкова і зловісна історія трапилася в 1950-і роки в одному із сіл на Мукачівщині, де відбулася масова смерть худоби. Селяни викликали ветеринарів, але ті не могли нічого зробити: діагноз був невідомий. Тоді вирішили вдатися до народних методів, звернулися до старого чаклуна. Він запитав, з якого дня почалася епідемія. А як отримав відповідь, повідомив, що треба піти на кладовище й подивитися, хто напередодні був похований. Виявилося, що за кілька днів до того помер чоловік, про якого ходила недобра слава. Босоркун повідомив, для того щоб закінчилося нещастя, треба розкопати могилу і вбити кілок у груди упиреві. Звичайно, районна прокуратура заборонила ексгумацію тіла, посилаючись на неясність і антинауковість аргументів. Тому селяни вночі потай прийшли на кладовище, і троє чоловіків, які погодилися на цю роботу за оплату, взялися розкопувати могилу, на яку вказав ворожбит. Діставшись труни, один із них, обв'язаний мотузками, почав відкривати її, а як відкрив ... на нього бризнула свіжа кров, якої був заповнений труну. А коли стали забивати кілок у серце та втикати дев'ять голок у п'яти, ще й зв'язувати ноги терновими гілками, раптом піднялася рука покійника й почала тягти до себе одного зі сміливців. Ледве встигли видобути того з ями, а потім швидко засипали могилу. Як не дивно, і епідемія худоби припинилася, що ще більше посилило віру людей у ​​надприродні явища. А ось селян, розкопали могилу, прокуратура притягнула до відповідальності за осквернення могили. Троє ж чоловіків, що безпосередньо умертвляли упиря, протягом місяця збожеволіли й скоро померли.

Ще одна загадкова історія, за народними переказами, трапилася в 1930-х роках. Напередодні Різдва жінка, яка мала маленьку доньку, раптово встала у Святий вечір з-за столу й розтанула в повітрі, родина була шокована, а через кілька годин над селом пронісся страшний сніговий вихор, і жінка з'явилася. Вона принесла своїй дочці ... свежезламанную зелену гілочку зі сливами. До цих пояснення такому феномену, при тодішньому комунікаційному та іншому вигляді сервісу, немає. Можливо, повітруля й знала якийсь метод цю гілочку зберегти з літнього часу, але людей це не цікавило. Для них було ясно, що вона відьма. Таких історій дуже багато. Вони пов'язані з вовкулаками, перевертнями, упирями, відьмами й чаклунами, з лісовими духами, з блудом.

- Відмінна особливість "містичного Закарпаття" - так звані прокляті будинки. Що вам про них відомо?

- Один з досить відомих таких "проклятих будинків" - у Сваляві, про нього навіть писала обласна преса. Є такий будинок в Ужгороді на вул. Заньковецької, у Мукачеві (вул. Генерала Петрова), два такі будинки відомі в Хусті. Як правило, в цих будинках були поховання, чи суїциди, вбивства, або жили божевільні люди. Будинок - це зона, де закріплюється енергетика людини. І залишається й після їхньої смерті.

- Траплялися якісь містичні ситуації в останній час?

- З таких загадкових подій - самогубства в Чорному лісі, де щороку трапляються 2-3 випадки суїциду. Загадкове місце, що й казати. Незрозуміло, навіщо люди з інших регіонів України приїжджають сюди, щоб кинути петлю на шию? Ніби щось їх туди притягує. Зокрема, відомий випадок із харківським бізнесменом, нібито успішною людиною, який покінчив із собою в цьому лісі.

Де живуть відьми і чаклуни, мають бути й борці з ними. Закарпатті, звичайно ж, не виняток. Особливо масовою боротьба з чаклунством була у XVIII-XIX століттях. При Ужгородському замку постійно діяла інквізиція, яка мала обов'язок - карати чаклунів. Відповідно, при зміцненні були камери катувань. Вони відомі й тим, що в них з'являлися привиди.

- Ну а самі, спостерігали що щось надприродне?

- "Гм ... Ми ходили в демонологічні походи. Наприклад, були якось у зоні, де загинув машиніст, - у Мукачівському районі. Вночі ми прокинулися від того, що гудів локомотив, і побачили, як він їде прямо на нас. На наступний ранок залишили це місце - стало дуже страшно. Тож я вірю в такі речі. Не кажу, що це саме привиди, але нез'ясовні явища існують. В селах люди донині вірять у нечисту силу, але не занадто часто про це говорять, щоб з них не сміялися городяни. Але коли трапляються незрозумілі ситуації, вони звертаються до так званих мольфарів, то еесть віщунів.

- В даний час отримує розвиток так званий "демонологічний туризм". Ця тема цікавить дуже багатьох ...

- Якщо вона викликає інтерес, то чому б її не експлуатувати? Наприклад, організовувати походи з ночівлею до Чорного лісу чи Чорного багна на Берегівщині, де, як вважається, збереглося чудовисько, забирає до себе людей. Є у нас і історії про гігантських сомів, які залучають до своїх норах корів або навіть дітей, легенди про гірських духів, які охороняють скарби розбійників і забирають людей. "Потрібно це висміювати? Мені здається, що краще використовувати й зберігати. Адже передусім це спадщина предків, а по-друге - це традиції. Їх покладено зберігати і популяризувати, адже кожне нове покоління оцінює життя передусім з споживчої позиції. Знаючи традиції, міфи, легенди свого краю, відчуваєш, де живеш, маєш справжнє почуття патріотизму. Без цього не можна, інакше людина люмпенізується. Нарешті, нехай вона буде й багата, але - без душі. Адже легенди і міфи - це теж частина душі.