У Закарпатті діють три племінних репродуктори коней "гуцуликів"

"Гуцуликів" - маленькі лісові коні - в даний час існують виключно завдяки ентузіастам. Представники аборигенної української породи коней Карпат здатні самі прогодуватися в горах і навіть відбитися від вовків.

Їх історія відома ще з часів завоювання римлянами даків. Римських воїнів дивували маленькі прудкі коники, які з вершниками несподівано з'являлися з лісу і так само швидко знову зникали в горах.

Практично до середини ХХ століття гуцульські коні були основними помічниками мешканців Карпат у виживанні в складних умовах гір. Як розповів на зустрічі з журналістами голова фермерського господарства "Полонинське господарство" Олександр Ігнатенко, точне походження породи не з'ясовано - серед предків "гуцуликів" називають дикого коня тарпана, монгольських коней, можлива домішка крові коня Пржевальського, дехто стверджує, що за часів турецьких воєн до них додалася кров арабських коней.

Але з усієї цієї суміші видів і порід у важких умовах лісових Карпат природа відібрала і залишила тільки те, що саме тут було самим головним, найнеобхіднішим. В даний час гуцульських коней розводять у всіх прилеглих до Карпат країнах Центрально-Східної Європи - в Угорщині, у Словаччині, порівняно багато їх є в Польщі. До 1949-го року перший том Племінний книги по гуцульським коням вівся і в Україну, але згодом її закрили, і тільки кілька років тому, завдяки коням, перш придбаним за кордоном, відновилася робота зі створення другого тому. Так що в Україні діють лише три племінних репродуктори - фермерське "Полонинське господарство" господарство "на Великоберезнянщині," Золота підкова "в селі Андріївка Ужгородського району та НВА "Племконецентр" в селі Голубине на Свалявщині.