У високих Карпатах дотепер поклоняються домашнім тваринам

Фото із galinfo.com.ua

Сьогодні вихід на полонину (високогірне альпійське пасовище) як організоване театралізоване дійство зберігся тільки в одному куточку Українських Карпат - у районному центрі Чернівецької області Путиле. Вірність традиції порозумівається просто і не дуже романтично. Тут частково продовжує існувати колективна форма господарювання, тому збереглися і відповідні організаційні передумови.

Узагалі ж свято цей далеко не радянський по походженню. Його корені ідуть у глиб часів - у таємниче язичество. Саме відтіля прийшов звичай урочисто виганяти худобу на літні пасовища. (Автор даної статті сильно не прав, вживаючи в контексті гуцульського господарства слово "худоба". Гуцули своїх братів менших називають словом "маржина" і навіть - "маржинка".) На полонину виходять або наприкінці травня, або на початку червня, у залежності від ряду обставин, головним з яких є погода. У нинішньому році погода показала, що свято худобі потрібно улаштувати в останню неділю весни.

"Полонинський хід" завершує весняний цикл святкувань, зв'язаних з досить шанованим гуцулами святим Юрієм, заступником домашньої худоби в цьому краї.

У горах жити складно - твердий високогірний клімат і убогий ґрунт. Звідси таке трепетне відношення до своїх основних годувальників - домашніми тваринами. Український письменник початку минулого століття Гнат Хоткевич на цей рахунок точно помітив: "Весь добуток гуцула в маржині. Без неї гуцулів ніщо, з нею - усі. Богацтво рахується по головам худоби або по сіні: про газду кажуть, що "він у двадцятеро сін стоїть" - і се вже повна міра заможности..." Отут по селах народ дотепер в основному живе в режимі натурального господарства. Але невибаглива економічна реальність з лишком компенсується поетичним відношенням до життя, у тому числі і до господарського. Тільки вслухайтеся в гармонію цих лексем: флоєра (гуцульська флейта), плай (доріжка в горах), ватра (вогонь, багаття), чічка (квітка), бануш (мамалига, заварена на солодкій сметані), палинка (горілка)! (Утім, останню новачкам, що прибули "з долів", багато нюхати без тренування на гірському повітрі не рекомендується.)

Проводжають на молоду альпійську траву причепурену скотинку під звуки трембіти, цимбал, скрипки, дримби і десятка інших не шпарко розповсюджених в інших місцях інструментів. Все це - маржинці! І спеціально створені до цього дня полонинки, і візитка Гуцульщины - коломийки, і цілий список танців, начебто композиції "Чабан"...

Заради маржинки в цей день гуцули наряджаються, немов на весілля. У вас в очах зарябіє від цієї живої макрокартини, створеної киптариками (кожушками без рукавів), чересами (шкіряними ременями в полстана), крисанями (гуцульським самбреро), плахтами, вишиванками... Мода отут якось не особливо владна над смаками людей. Тут дівчина з гордістю облачиться "у стрій", створений ще її прабабою.

До речі жіночий ідеал гуцули визначають за допомогою... продукції тваринництва. Про ідеальну молоду особу жіночої статті леґінь (парубок) або ґазда (хазяїн) із причмокиванням скаже: "Пишна, їк будз!". ("Будз" - молодий овечий сир, приготовлений за спеціальною технологією.) І яка нормальна жінка не посміє погодитися з таким компліментом!

Спробуйте з будь-яким гуцулом, молодиком або старим, позмагатися в ходьбі в гору. Зламаєтеся "на третій смереці"! А для нього опуститися і піднятися до сусіда на сусідню "кічєру" (гору) - усе рівно що елітарному читачеві ввійти в www.zerkalo-nedelі.com.