Наш Опрос:
Еще опрос?
Офіційне лого Олімпіади 2022:
Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
Главная » 2014 » Март » 16 » У лемківській садибі
20:07 У лемківській садибі |
У лемківській садибі
У закарпатському селі Зарічево діє єдиний в Україні етнографічний музей лемків
Закарпатське
село Зарічево Перечинського району. Під горою Голицею – крита соломою,
самотня хижа. У вічі війнуло архаїзмом. Ось-ось, здавалося, назустріч
нам вибіжать Петер Ковач, одягнутий у капелюх із пір’ячком, та у
вишиванці його дружина Марька. Це – колишні господарі лемківської
садиби. Обійстю – понад сто літ. Нині тут діє єдиний в Україні
етнографічний музей лемків «Лемківська садиба».
Є качалка, ти – господиня
Ця унікальна лемківська
хата, розповідає журналістові «Закарпатської Країни» Любов Пекар,
завідуюча районного музею «Лемківська садиба», дивом уціліла по великій
повені 70-х років минулого століття. Але все тут – як колись.
Переступаємо поріг і потрапляємо в сіни. По праву руку – вітальня, по
ліву – комора. В коморі – безліч дерев’яних речей. Господар хати Петер
Ковач, довідуємось, – був столяром. Усі дерев’яні речі, виготовлені ним
власноруч. Судячи з хатніх нажитків, сім’я належала до напівсередняків.
Це виказує димар. Він виходить у сіни, звідти – на горище. Там
зберігалося зерно. Обкурений врожай миші не гризуть. У бідняків хати
були закуреними.
Втім, сіни тоді слугували за своєрідний
холодильник. Чого тільки тут нема! Бочки з квашеною капустою, бринзою.
Домоткана білизна. Товчка для зерна, прядильний верстат. А ось качалка
для галушок. Якщо господар з корчми інколи вертався надто веселим, у
руках господині вона, бува, була грізною зброєю. Чоловіче, гуляй, та
міру знай!
Найоригінальнішим експонатом є ручний млин.
«Електрострумом» слугували міцні м’язи господарів. «Увімкнув у розетку»,
витер із чола піт – і борошно готове! Приміром, з грубого
кукурудзяного помолу. Тому й тоді не було стільки діабетиків. Мені
подали залізну праску. Важкувата! Не потренувавшись заздалегідь, її не
підняти. Або прапральна машинка! Це тобі не «Зануссі».
Крихітка-господиня навряд чи донесе це диво-інструмент до потічка. А
загалом, каже Любов Пекар, у музеї-садибі налічується 347 офіційно
зареєстрованих оригінальних експонатів.
Оглядаючи старовинні
речі музею-садиби, наче торкаєшся історії. Усвідомлюєш, що ти – у серці
Слов’янщини. Лемки в Зарічеві проживають із XIV століття. Про це
говорить древній хрест, встановлений на околиці села. Саме в цих краях
від давніх-давен плекався родючий ґрунт усвідомлення спорідненості
народів, близьких не тільки спільною слов’янською колискою, а й схожою
долею. Водночас важкою й героїчною.
Між тим професор
Ужгородського національного університету Михайло Тиводар у праці
«Етнічні та історичні традиції населення Українських Карпат кінця
XVIII-ХХ століття», опублікованої в науковому збірнику «Карпатика»,
доводить, що етнографічний район закарпатських лемків займає населенні
пункти, розташовані по правому березі верхів’я річки Уж. До цього списку
він вніс сім сіл Великоберезнянщини та – два села Перечинщини:
Новоселицю і Зарічеве.
На думку ж етнографа, члена Національної
спілки письменників України, одного з ініціаторів створення
Закарпатського обласного осередку товариства «Лемківщина», Івана Козака,
етнографічна територія закарпатських лемків значно ширша. Крім
вищезгаданих районів, на його думку, лемки проживають і в ряді населених
пунктів Воловеччини, Свалявщини і навіть Іршавщини. «Наші діди-лемки, –
сказав кореспонденту «Закарпатської Країни» Іван Козак, – будували свої
оселі як на правому, так і на лівому березі річки Уж неподалік доріг
рядочком – хижка в хижку. Попереду – житлова кімната, за нею – сіни,
комора, пеливня, хлів, сінаж. І все на одному «вінці» – під одним дахом.
А на присадибній ділянці на чотирьох великих стовпах – оборіг для сіна.
Та
найхарактерніше, що вирізняє лемків з-поміж інших закарпатських
етнічних груп, це говірка. Приміром, замість літературного «тільки»,
«лише» – «лем», «віз», «піп», «стіл» – «вуз», «пуп», «стул». «Гуслі» – а
не «скрипка», «гудак» – а не «скрипаль». Важливою прикметою лемківської
говірки є наголос на передостанньому складі слова – вóда, – а не водá,
нá віру – а не на вíру, нáдале – а не надáлі.
Втім, однієї думки
з Іваном Козаком і професор русинської та української мов Новосадського
державного університету Юліян Тамаш (Югославія). Закарпатських лемків
за всіма ознаками він відносить до галицьких. А лемківський наголос
Юліян Тамаш пояснює дуже значним впливом польської мови. До речі,
відомий дослідник-етнограф Володимир Гнатюк у своїй праці «Етнографічні
матеріали з Угорської Русі» діалект лемків, після гуцулів, відніс до
другої змішаної карпатської говірки, якою переважно розмовляють лемки
Галичини та Закарпаття.
Мила моя, ти дрімала, я заснув…
Любов Пекар вмикає
магнітофон. «Мила моя, ти дрімала, я заснув…» – полинула чарівна пісня
народного артиста України Івана Поповича – закарпатського лемка за
походженням. До речі, текст цієї пісні нині майже повністю літературний.
Уперше її записав дослідник Володимир Гнатюк 1897 року аж у селі Коцур
(Югославія) від емігрантки-лемківчанки Марії Стрімбер. «Мила моя, ти
дрімала, я заспав. А хтось’ми з калапка пір’я взяв…» – лунала пісня.
Музей
«Лемківська садиба» створено 1985 року. А через два роки йому присвоєно
звання «Народного». При музеї-садибі діє народний фольклорний ансамбль
«Лемківчанка». Ой, як красно співають бабусі! Нині, у Закарпатті
проживає понад 100 тисяч лемків – цього славного праукраїнського
карпатського племені.
|
Категория: Карпаты |
Просмотров: 423 |
Добавил: FreeDOM
| Рейтинг: 0.0/0 |
|