Олекса був простим легінем, вівчарив. Раз надійшла туча. Він став під смереку, аби перечекати. А на небі гримить і лускає. А під другою смерекою стоїть чорт. Тільки блис-пе — чорт язика покаже і під землю сховається. І так двічі зробив. На третій раз не видержав Олекса, узяв пістолю і вистрелив у чорта. І лише закурилося за чортом.

Нараз перестав падати дощ, і гриміти перестало. Олекса вигнав овець із гущака на пашу, а сам зачав собі щось співати. Видить — навстріч іде якийсь чоловік. І зазвідав сей чоловік вівчаря Олексу, що він хоче за те, що убив чорта. А той каже, що нічого не хоче, лише аби його куля не могла пробити, аби сокира не могла втяти, аби мав велику силу.

І як се промовив Олекса, чоловік пішов собі й за якийсь час вертається. Приніс Олексі три волосини. Одну волосину — про силу. Другу волосину — про сокиру. Третю волосину — про кулю. Олекса подякував чоловікові, заклав ті волосини собі в голову і відтоді став робити, що хотів, ніхто не міг із ним порадити.

І стрівся раз Олекса із красною жоною. Жону кликали Дзвінка. І полюбив вівчар чужу жону. А жона та була жоною Штефана, чоловіка простого. Довго любився Олекса із Дзвінкою. А жоні, котру любить чоловік, і таємне довіряють. Так і Олекса. Раз признався він Дзвінці про три волосини, які має на своїй голові. Все, як було, переказав. А забув Олекса, що той чоловік, який давав йому три волосини, казав, що ніхто не має про це знати.

І задрімав раз Олекса коло Дзвінки. А вона витягнула з легіневої голови одну волосину, котра була від кулі. І дала своєму чоловікові.

А Штефап заклав ту волосину у свою рушницю та й застрелив Довбуша. Загиб Олекса через свій язик.