Галицькі храми тризрубні триверхі. Вони характеризуються розмаїттям архітектурно-пластичного вирішення, що досягається передусім за рахунок варіативності форм зрубів, які в плані можуть бути квадратними чи прямокутними; зі зрізаними кутами - гранчастими або ж складати певну комбінацію квадратних чи гранчастих. Завершення храмів шоломоподібні, здебільшого восьмерики на четверику з маловираженими одним чи двома заломами. Галицькі церкви мають розвинені опасання або піддашшя та суцільне покриття дахів і стін ґонтом.

Ознакою бойківських тризрубних триверхих храмів є каскад горизонтальних членувань високих верхів, що досягається системою заломів. Виключно квадратні або прямокутні в плані зруби бабинця, нави та вівтаря завершуються четвериками чи восьмериками на четвериках із заломами. Причому завершення бічних зрубів помітно поступаються висоті центрального зрубу за рахунок меншої кількості заломів. Характерне влаштування розвиненого піддашшя, інколи опасань перед входом та емпори над бабинцем.

Лемківські церкви двозрубні тридільні, бабинець і нава в них однієї ширини, а вівтар - вужчий Над бабинцем височіє каркасної конструкції вежа. Відповідно для храмових споруд характерна динамічна композиція об'ємів у напрямку схід-захід.

Розглядаючи лемківський тип храмів, дослідники поділяють їх на дві групи. До першої відносяться церкви, в яких нава та вівтар мають чотиригранні наметові завершення з одним-трьома заломами. Храмові споруди лемківської школи другої групи також двозрубні тридільні. Але на відміну від попередніх, середній та східний зруби, відповідно нава та вівтар, перекриті коробовими склепіннями і завершуються стрімкими похилими дахами. Висока каркасна вежа над бабинцем тут також домінує в композиції об'ємів і надає споруді динамічного розвитку.

Гуцульські традиційні храми, як правило, хрещаті, п'ятизрубні, одноверхі. Завершення квадратної в плані нави восьмигранним наметовим покриттям здійснюється через восьмерик на четверику, вівтар та бокові приділи перекриті коробовими склепіннями і завершуються двосхилими дахами. Широке піддашшя, що оперезує всю споруду по периметру, утримується кронштейнами, утворюваними випусками вінців зрубу.

Для буковинської школи характерні дахові тризрубні храми, в яких нава квадратна в плані, а бабинець і вівтар однієї ширини. дещо вужчі центрального зрубу Завершення зрубів у більшості випадків мають дуже низенькі наметові верхи, але вони завжди сховані під масивним дахом із розлогими виносами стріхи, лише маленькі маківки на гребені даху нагадують про існування верхів Зовні така споруда схожа за силуетом на традиційну хату. Тому буковинські церкви інколи називають храмами хатнього тину.

На церковному подвір'ї повсюдно в Карпатах, хіба що частково крім ареалу поширення лемківських храмів, споруджували дзвіниці. Основою розвитку їх об'ємно-просторової структури, безумовно, були оборонні споруди. Характерною для українського церковного будівництва є двоярусна, квадратна в плані дзвіниця. Перший ярус зрубної конструкції - кліть з перекриттям - використовувався як комора для зберігання церковного начиння. Другий ярус - відкритий, каркасної конструкції - призначався для встановлення дзвонів. Розповсюджений ще один тип дзвіниці, коли перший і другий яруси - каркасні В одних випадках кожен ярус шалювався і використовувався як приміщення, в інших - залишався відкритим. З розвитком церковного будівництва збільшувалась і висота дзвіниці, і кількість ярусів.

Оскільки дзвіниці споруджували поряд з церквами і, як правило, одночасно, то й їхня архітектура, характер завершень, стильові риси в основному аналогічні храмовим, але мають свої регіональні відмінності. Отже, слід уточнити архітектурно-типологічні особливості дзвіниць досліджуваного карпатського регіон).

Дерев'яні дзвіниці не залишалися поза увагою таких дослідників народного зодчества, як Г. Логвин та П. Юрченко, але найґрунтовніше розглянуто дзвіниці Українських Карпат у працях І. Могитича та П. Макушенка. Саме ці науковці звертають увагу на своєрідність дзвіниць гуцульської, бойківської, лемківської та інших шкіл традиційного будівництва.

Характер оборонної архітектури найяскравіше проявляється в галицьких дзвіницях. Споруджували тут переважно двоярусні дзвіниці, де нижній ярус був зрубної конструкції, а верхній - каркасний з підсябиттям та чотирисхилим дахом. Також зводили на Галичині багатоярусні дзвіниці каркасної конструкції Двоярусні дзвіниці з нижнім ярусом зрубної конструкції та піддашшям були поширені й на Бойківщині. Верхній каркасний ярус з відкритою галереєю міг мати різні конфігурації завершення: четверик на четверику, восьмерик на четверику або восьмерик на восьмерику.

У храмовому будівництві лемківської школи дзвіниці розміщувалися над бабинцем церкви. Відповідно дзвіниць, що стоять окремо, збереглося тут досить мало. Серед тих, що уціліли, - переважно споруди двоярусні, каркасної конструкції, шальовані Нижній ярус за рахунок розширення має піддашшя, а верхній - відкриту галерею з чотирисхилим дахом.

Для Гуцульщини характерні двоярусні дзвіниці з нижнім ярусом зрубної, а верхнім - каркасної конструкції з галереєю та верхом восьмерик на четверику або восьмерик на восьмерику. На першому ярусі за рахунок випуску верхніх вінців зрубу влаштовували широке піддашшя.

Буковинські дзвіниці невеличкі, двоярусні, каркасної або змішаної конструкції: перший ярус зрубний, а верхній - каркасний з чотирисхилим дахом.

При певних регіональних відмінностях архітектурно-пластичного вирішення традиційних дерев'яних дзвіниць спільною рисою їх є образна монументальність та відгомін традицій оборонних споруд далекої минувшини.

Отже, ми ознайомилися з типологічними особливостями споруд традиційного храмобудування, що мали поширення на теренах Карпат. Залежно від природних, історичних, соціальних та інших факторів у кожному історико-етнографічному регіоні краю сформувалися й набули поширення певні типи храмових споруд.

Зберігаючи в основі своїй загальнонаціональні риси традиційної церковної архітектури, створені народними майстрами храми та дзвіниці карпатського краю характеризуються регіональною своєрідністю планувального та об'ємно-просторового вирішення.