Ліси даної субформацій поширені переважно на північних схилах Вигорлат-Гутинского і південних схилах Полониниського хребтів в помірній і прохолодних кліматичних зонах. Великі площі займають чисті бучини також на Прикарпатті, Бескидах, Зовнішніх Горганах, Покутсько-Буковинських горах. Вони формуються на средньопотужних і потужних буроземних грунтах, що утворилися на м'яких осадових породах флішу, або на більш твердих вулканічних породах - трахіту, андезиту, тощо.

У більш прохолодному кліматі Рахівського масиву, пріводораздельних Горган і Чорногори чисті бучини зустрічаються лише в сприятливих для них екологічних умовах середньогір'я.

Тут вони займають південні та прилеглі до них теплі схили, вважаючи за краще грунти, що утворилися на багатих кальцієм материнських породах.

Монодомінантні бучини характеризуються простою ценотичною структурою. Найчастіше вони одно- двоярусні, високощільні. Підлісок в них відсутній, його ценотичну функцію в розріджених деревостанах як би замінює рясний підріст бука. Характерною рисою високощільних чистих бучин є накопичування товстого шару повільно розкладаючої підстилки (4-5 см і більше), що є одним із перешкод для природнього відновлення інших деревних порід і сприяє тіневитривалості бука в формуванні чистих деревостанів. З метою прискорення процесу розкладання підстилки і залучення в біотичний кругообіг поживних речовин необхідно сприяти проникненню в перший ярус більш світлолюбних видів - ясена, явора, в'яза гірського.

Флористичний склад трав'яного покриву чистих бучин не багатий. У ньому налічується 20-30 видів, серед яких домінують анемона дібровна, проліска дволиста та інші ефемероїди, що з'являються лише в ранньо-весняному аспекті, а також такі вимогливі до грунтових умов види, як зубниця бульбиста і залозиста, маренка запашна, копитняк європейський, живокість серцевидний, кочедижнік жіночий, тощо.

Чисті бучини відрізняються досить великим типологічним різноманіттям. Найбільшу площу займають вологі евтрофні бучини, рідше зустрічаються мезотрофні бучини. Евтрофні типи поширені на потужних родючих буроземах, деревостани ростуть по I-Iа бонітету і відрізняються високою продуктивністю. У незайманих лісах Угольського заповідного лісництва окремі 200-300-літні екземпляри бука досягають висоти 40 м. і діаметра 100 см. Це найвищі дерева листяних порід на Україні. Запас стовбурової деревини в незайманих бучинах Карпатського заповідника становить 590-680 м³ на 1 га.

Евтрофні бучини представлені наступними асоціаціями: ясменникової, зуб'янкової, кочедижнікової, ожинової та окопникової. Охороні підлягають і рідкісні асоціації - букняк барвінковий і цибульний із домінуванням у надгрунтовому покритті цибулі ведмежої.

В Угольському лісництві Карпатського заповідника серед висотнозональних букових лісів на вапняковій гряді збереглися цікаві з історико-географічної точки зору спільноти - букняки тисово-плющеві, тисово-сеслериві і тисово-чорничні. Як рідкісні фітоценози вони включені в абсолютно охоронну зону заповідника.

З підвищенням висоти над рівнем моря умови для зростання бука погіршуються (знижується родючість грунтів, зростає їх щебенистість, а клімат стає більш прохолодним). У таких місцезнаходженнях формуються мезотрофні бучини. Деревостан росте по II - III бонітету, запас стовбурної деревини на гектарі не перевищує 400-450 м³. На щебеневих грунтах поширені бучини проліскові, вейникові з вейником пухнастим, рідше овсяницею з овсяницею найвищої, а на кислих бідних деградованих грунтах - бучини ожикою з ожикою боровою. У вологих едатопах зрідка зустрічаються бучини осокові з домінуванням осики трясунковидной.

Біля верхньої межі лісу, де випадає велика кількість опадів, у більш бідних і холодних лісорослинних умовах поширені свіжі, вологі та сирі мезотрофні і оліготрофні бучини. Це низькобонітетні фітоценози. У вологих едатопах характерними асоціаціями є бучина чорнична, в сирих - бучина аденостілесова.