Шлях євроінтеграції пролягає лісом, або думки про оптимальну і реальну лісистість

Я уже давно забыл о том, что когда-то в июне на одной из встреч во Всемирном Банке меня (и не только меня) спрашивли о лесистости и проблемах с ней связанных. И вдруг наталкиваюсь на эту запись, которая пару дней назад была размещена на сайте Друзі лісу. Размещаю, так как тема уж очень перекликается с приведенной ниже статьей А.Н.Бобко и выступлением Алексея Василюк. На снимке  - "лесоразведение" в Степной зоне. М.П.

Текстова розшифровка сюжету з передачі «Дивосвіт» Національного радіо України. Участь у передачі беруть консультанти програми ENPI-FLEG (Правозастосування та управління у лісовому секторі), науковці, практики лісового господарства.

НЕРЕДАГОВАНИЙ ВАРІАНТ! Уточнена учасниками передачі версія буде розміщена відразу по готовності.

2011 рік Організацією об’єднаних націй проголошено Міжнародним роком лісів. Це не випадково – адже щороку у світі зникає близько 13 мільйонів гектарів лісів. Для порівняння – площа усіх лісів такої великої держави як Україна складає дев’ять з половиною мільйонів гектарів. В Україні площа лісів, на щастя, не зменшується, навпаки – потроху зростає. Проте лісистість нашої території за європейськими мірками є доволі скромною. Для прикладу в Швеції та Фінляндії лісистість території перевищує 60 відсотків, у Німеччині – 30, у Польщі трохи не дотягує до 30-ти. Натомість у нашій державі цей показник складає щось близько 16-ти відсотків. Відтак визначено стратегічну мету нашого лісового господарства – досягнення так званої «оптимальної» лісистості на рівні близько 20-ти відсотків. Наскільки реальною і потрібною є така мета? Думками експертів-лісівників з цього приводу цікавився Сергій Хомінський.

Кор.: З першого погляду може скластися враження, що лісів в Україні неначе у тій приказці: тут густо – а там пусто. Скажімо на Закарпатті лісами вкрито понад половину території, а на Запоріжжі – менше чотирьох відсотків. Проте, значною мірою, саме так і задумувалося природою, переконаний завідувач кафедри лісовідновлення та лісорозведення Національного університету біоресурсів і природокористування України, Голова Громадської ради при Державному агентстві лісових ресурсів Віктор Маурер. Аби переконатися в цьому, він радить вслухатися в назви наших природних зон.

Маурер: «Полісся» – це поле в лісі. І мабуть там лісистість не 20 відсотків має бути, як тут визначено оптимальність, а мабуть більше. Щоб був ліс – а в лісі поле. А якщо говорити «лісостеп» – то це ліс в степу. То тут все-таки зовсім інша лісистість була. І природня це не повинна бути вона 20 мабуть там – як оце зараз говорять про оптимальну лісистість – а дещо інша. Ну і, мабуть, якщо говорити про третю зону – «степ» – то мабуть і там повинна бути певна лісистість. Бо якщо в тому степу не буде лісу – принаймні в тих місцях, де він повинен бути, скажімо, по руслам річок, які там протікають – то без лісу той степ стане, швидше за все, пустелею.

Кор.: Термін «оптимальна лісистість» виник ще у 60-ті роки минулого століття з ініціативи радянського вченого-лісовода Олександра Молчанова. Натомість показники «оптимальної лісистості» для рівнинної території Радянської України розробив колектив науковців під керівництвом Юрія Бялловича, розповідає інженер лісового господарства Михайло Попков. Ці розрахунки бралися за основу в процесі створення сучасної Державної програми «Ліси України». Проте керуватися ними у визначенні стратегії розвитку лісового господарства нині недоцільно, адже вони принаймні не передбачали приватної власності на землю, стверджує Михайло Попков.

Попков: Для того чтобы разрабатывать планы лесоразведения – надо проводить обследования, надо территориально их привязывать. Потому что, ну допустим, сказать что где-то там в степной зоне надо разместить леса площадью равновеликой  суммарной площади всех лесов Киевской и Сумской области, и не сказать где взять эти площади, какие леса и за какие деньги сажать – это просто ничего не сказать. Поэтому  я считаю, что в показателях  оптимальной лесистости, которыми козыряют многие чиновники, ничего научного нет. Взять цифры, полученные на основе довоенных карт красной армии  во времена Хрущева, и выдать их за рекомендации современной украинской науки, да ещё утвердить приказом, мне кажется как-то не солидно. Может это трюк такой или ПИАР ход, но не наука. Кроме того, и сами исходные рекомендации Бялловича передергиваются: он говорил об увеличении лесистости в Степной зоне за счет создания лесных полос, однако об этом все молчат и полос не создают.

Кор.: В Україні нині не на жарт триває дискусія між лісівниками та «захисниками степів», які вбачають у намірах збільшувати лісистість степових регіонів потенційну загрозу функціонуванню степової екосистеми. Як примирити ці два погляди? – запитую в професора Віктора Маурера.

Маурер: Треба і захисникам степу більш толерантно відноситися до ідеї підвищення лісистості степу – ну і самим лісівникам розуміти захисників степу. Я думаю, що тут повинна бути дорога із зустрічним рухом – і тоді було б правильно.

Кор.: До речі, в Україні є регіони, де активно просуваються процеси природного заліснення. Це підтверджує порівняльний аналіз знімків з космосу: сучасних – і 25-річної давнини, розповідає консультант Програми «Правозастосування та управління в лісовому секторі» (ENPI-FLEG), яка фінансується Євросоюзом, Віталій Сторожук.

Сторожук: Процеси, які відбуваються зараз – останнім часом – на цих територіях, вони свідчать, що на колишніх сільськогосподарських землях, що вийшли з користування – а це найчастіше землі в північних регіонах, що піддалися радіактивному забруднення – відбуваються два процеси на полях, які сільськогосподарськими були, це процес або заліснення, або заболочення. Поля, як природної екосистеми, немає  в цьому регіоні. Насправді ми з вами проживаємо в лісовому екорегіоні. Так ось на цих полях дійсно відбулися значні обсяги заліснення, які на сьогодні в земельному кадастрі так і залишаються землями сільськогосподарського призначення.

Кор.: Тим часом професор-лісівник Віктор Маурер наголошує: наївно сподіватися вчорашні орні землі – де росли картопля, капуста чи зернові – вже сьогодні засадити, скажімо, саджанцями сосни. Тобто засадити, звісно, можна. Саме так і робили у повоєнні роки. Але нині ми маємо чимало проблем з посадженими у такий спосіб сосновими лісами – адже створювалися вони з порушенням природи лісу, розповідає Віктор Маурер.

Маурер: Бо по природі лісу на таких землях спочатку поселяються породи-піонери. Береза, наприклад. Яка заселяє ці нові землі, формує на них певні ознаки і створює передумови для наступного поселення сюди вже лісотвірних порід. Я більше всього боюсь, що ми знову це розширення площі наших лісів можемо провести як кампанію, і таким чином наступити знову на ті граблі, на які вже наступали. Взагалі питання якості створюваних лісів повинно бути на першому місці. Ми зараз тільки оперуємо площами. А нам пора говорити не скільки створити, не багато створити – а ще й створити те, що треба – якісно.

Кор.: У різних джерелах нині можна натрапити на різні дані щодо лісистості території України. Як так може бути? – запитую в інженера лісового господарства Михайла Попкова.

Попков: Мы определяем понятие "лес" и считаем лесистость совсем не так, как в Европе. Да и внутри страны делаем это по-разному. В связи с этим, Украина имеет несколько показателей, характеризующих её лесистость.  Комитет (Державна агенція лісових ресурсів) говорит о 15, 7 процентах – и считает объемы лесоразведения, необходимые для достижения оптимума ,  исходя из этой цифры. Земельный комитет (Державна агенція земельних ресурсів) показывает  18, 3 процента лесистости – а это разница в многие сотни тысяч гектар и миллиарды гривен на лесоразведение. Международная статистика дает цифру 17, 2... Все дело в методике определения. Допустим, международная статистика относит к лесу и учитывает при определении лесного покрова, - по нашему лесистости,  площадь всех лесов, в том числе несомкнувшихся молодняков,  и соотносит её с площадью суши. А мы учитываем только территории на которых леса уже сомкнулись и относим к площади всей страны, вместе с водоемами и акваториями. Все эти нюансы создают путаницу в цифрах и головах.

Кор.: У будь-якому випадку, проголошення ООН 2011-го Міжнародним роком лісів – справа дуже хороша, переконаний професор-лісівник Віктор Маурер.

Маурер: Єдине що я думаю – якщо зважити на ліс як природне явище, або ландшафт якийсь такий, і на специфіку лісового господарства, його тривалість – то нам сьогодні на часі було б не рік міжнародний лісу встановлювати, а принаймні десятиліття, або століття. Бо це сьогодні нагальна потреба людства. Мені здається, що люди повинні зрозуміти – ми дійшли до такої межі, коли багато в чому майбутнє людства залежатиме від нашого довкіллі, ліс в якому відіграє найважливішу роль.

Кор.: А ще експерти сходяться на думці, що гармонійний, сталий розвиток лісового господарства – ознака європейськості держави. Тож виходить, що шлях нашої омріяної євроінтеграції пролягає… лісом.