Ми жили по сусідству з дідом Шкуматом. Він недавно вмер. Та малими ще часто просили його: "Діду, розкажіть про Довбуша". Він не дуже хотів розказувати. Та ми доти просимо, що він розкаже, і не лише за Довбуша, а й за свого прапрадіда, що ходив з Довбушем. Дід ПІкумат тішився, що він з такого роду. Від того прапрадіда й пішло його прізвисько Шкумат.

Дід розказував, що на трьох опришків наскочили, може, з десять шляхтичів. Найбільше старався захопити наших якийсь панок, що мав таку, як панцир, шкіряну камазолю з залізними латками. Грабівський опришок зрозумів, що той пай у шкіряній камазолі за головного, і так впоров його па¬лицею, аж з того панцира шкумаття полетіло. Пан перевернувся, бо був приголомшений, а інші шляхтичі подумали, що він убитий, і розбіглися. Вже їм не до опришків було. Той грабівський опришок забрав від пана зброю і лишив його, хай прочуняється. Та й потім того опришка назвали Шкуматом, та її дітей його і онуків так кликали. І нашого сусіду називали Шкуматом, хоч його прізвище було Дасів.