Щоб залишились ведмеді лише у Музеї ведмедя...

Фото із franuk.com

Через вирубування карпатських лісів катастрофічно скорочується популяція клишоногих.

Мешканці села Маняви, що розтдніжжі Карпат, не пригадують, коли востаннє бачили ведмедя. Старожили розповідають історію сорокарічної давності, коли селянин випадково натрапив на берлогу клишоногого. Несподівана зустріч тоді, на щастя, для обох закінчилася лише переляком.

Навколо села височіють гори. Ця місцина приваблює туристів. З усіх куточків України сюди їдуть подивитися на найбільший у Західній Україні Манявський водоспад та Скит Манявський. Щодня прибувають чотири-п’ять автобусів. Людям, звісно, цікаво побачити чудеса природи, а от лісових мешканців такі візити полохають... Тварини втікають подалі від людських очей.

Зустріти у горах звірину – велика рідкість. А бурого ведмедя і поготів. П’ять років тому його занесли у Червону книгу. Тоді клишоногих в українських Карпатах налічували лише 35 особин.

«Це межа зникнення, – розповідає еколог, очільник громадської організації «Манява – наш дім» Микола Скиданюк. – На кожного ведмедя, аби почувався комфортно, потрібно тисячу гектарів лісу. Та у нас активно розвивається інфраструктура. Щодня приїжджають сотні туристів. Це лякає тварин – вони тікають подалі. У 2006 році брав участь у експедиції «По слідах бурого ведмедя». П’ять днів блукали горами – в урочищі Монастирицьке (поблизу Маняви) лише натрапили на слід клишоногого. Самого звіра так і не побачили».

Сучасний карпатський ведмідь живе вісім років, хоча його середній вік – близько 30-ти.

«Їм потрібен спокій та повноцінний сон, – пояснює пан Микола. – Через тотальне потепління у ведмедів починається «шатун» – стан, коли не можуть спати. Зараз вони впадають у сплячку пізніше, а прокидаються раніше. Важко їм ранньою весною, коли сніг вже зійшов, а харчів ще немає. Через це ведмеді виснажені, раніше помирають. Стан анабіозу (сплячка) має тривати п’ять місяців – від першого до останнього снігу. Нині цей термін скоротився до трьох місяців. Уже зараз ведмеді мали б спати, та, схоже, сніг випаде ще не скоро. За народною прикметою, поки модрина не обсипалася – снігу не буде».

Потерпають від потепління й інші тварини – олені, зайці. Коли випадає сніг і водночас піднімається температура, на поверхні утворюється тверда кірка. Через неї тварини не можуть дістатися до листочків.

На думку екологів, найбільша проблема для лісових мешканців – люди та нещадне вирубування лісів.

Дедалі частіше наші Потапичі мігрують у сусідню Румунію. Там, серед первісної природи, почуваються комфортно. «Румунію на 70% вкривають гори, там збереглися густі ліси, – розповідає природознавець Ігор Скільський. – У нас інтенсивно вирубують дерева. Іноді ведмеді повертаються в Україну, щоб поспати. Для сплячки їм потрібно зібрати необхідний запас жиру. Якщо в Румунії запаслися, а зима люта, то спати повертаються на Буковину в свої старі барлоги на високогір’ях. Бурі карпатські ведмеді харчуються горішками бука, вівсом і кукурудзою, ягодами. Якщо їм не вистачає рослинної їжі, їдять м’ясо. Проте не люблять їсти його свіжим. Свою здобич вбивають, тримають декілька днів і лише тоді з’їдають».

Аби привернути увагу до зникнення цих тварин із карпатських лісів, у 2006 році у Маняві відкрили єдиний в Україні Музей ведмедя. Приміщення з двох невеличких кімнат міститься на першому поверсі сільської ради.

Тут усе нагадує про звіра, занесеного до Червоної книги. На стелажах дерев’яні сувеніри і дитячі іграшки, килим, годинник і гуцульські кахлі із зображенням «хазяїна» Карпат. У кутку гордість музею – опудало клишоногого, яке подарувало Богородчанське лісництво. Така «мумія» десятимісячного ведмежати коштує шість тисяч доларів.

«Ведмідь – символ карпатського регіону. Ми створили цей музей у рамках акції «Захистимо ведмедя в Українських Карпатах» за підтримки Посольства Нідерландів в Україні. Мета – пропагувати збереження цих тварин у Карпатах. Колись бурі ведмеді водилися на території всієї України. Ходити на них зі зброєю для наших предків вважалося звичним заняттям. З його шкури виробляли неповторні трофейні килими. Ведмеже м’ясо було основною стравою на гуцульському столі, а жир застосовували для лікування багатьох хвороб. На жаль, зараз ці тварини на межі зникнення. На території Богородчанського і Солотвинського лісництв, скажімо, їх залишилося лише чотири», – наголосив Микола Скиданюк.

Музеї ведмедя є лише у Польщі, Франції та Чехії.

Екологи сподіваються: те, що бурий ведмідь нарешті у Червоній книзі, зупинить його зникнення. І у нащадків буде шанс побачити царя карпатських звірів не лише у музеї.