Наш Опрос:
Еще опрос?
Офіційне лого Олімпіади 2022:
Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
Главная » 2014 » Март » 11 » Різдво у закарпатських селах
22:32 Різдво у закарпатських селах |
Різдво у закарпатських селах
Автор фото: Сергій Вакула
Подивитися на колоритне
закарпатське Різдво туристи недарма з’їжджаються зусібіч, адже таких
святкових вечерь, народних прикмет і коляди немає ніде. Тож «Замок»
здійснив невеличку передріздвяну мандрівку до кільканадцяти сіл краю,
аби дізнатися, як славлять народження Христа закарпатці.
Кричун, карачон і настульник
У Колочаві на
Міжгірщині, зауважує Марія Шетеля, екскурсовод колочавського скансену
«Старе село», традиційно на Святвечір варять грибну юшку, пісні голубці,
ліплять вареники, роблять вінегрет, страви з квасолі. «Печуть і кричун –
круглий хлібчик, у який ставлять три боби і пучок вівса чи пшеничних
колосків. Під кричун люди стелять білий рушник із монетами, аби у родині
був достаток. Так хліб має простояти на столі до Василя. Потому тими
грошима колочавці вмиваються.
Перед тим, як розпочати вечерю,
господар вибирає з печі гаряче вугілля і обкурює ним оселю. Як
помолилися, то сідають за стіл – і тоді вже ніхто не має права встати й
ходити по хаті. Інакше, вірять колочавці, не нестимуться кури. Ставлять
на стіл окремо й тарілки для померлих родичів. Чекають у кожній сім’ї на
колядників – у Колочаві традиційно спершу колядують діти. Добре, аби
вранці до хати зайшов чоловік. Хлопці-бетлегеми перевдягаються у
пастушків, янголів, царів, чортів і показують виставу про народження
Христа. Старші люди колядують на церкву – у Колочаві є аж 5 храмів, і
від кожної «бригада» обходить усе село. На наше Різдво приїздять
подивитися туристи. Цьогоріч буде вже п’ять груп – найбільше зі Східної
України».
У селі Підвиноградів на Виноградівщині місять тісто з
муки і молока і теж печуть хліб – тільки тут він зветься «карачон».
«Хлопці ж ходять кисинтловати, себто колядувати, – розповідає Тетяна
Гоздик, заступник директора з виховної роботи в місцевій школі. – На
Бабин вечір уся родина тримає суворий піст. Замість куті й донині
готують пшеницю з цукром. Біля підвиноградівського колодязя святять воду
і вечеряють лише тоді, як ковтнуть свяченої. Тож їсти починають люди
лише наступного дня. А тією ж водою сухими стеблами василика (базиліку) і
квітами пеларгонії освячують хату».
«У нас на Різдво страви в
основному з грибів – і мачанку робимо, і поливку, і голубці, пироги з
капустою, – розповідає Олена Тимчак, жителька смт Великий Бичків на
Рахівщині. – Найдавніша страва – солодкий десерт із чорносливу і
квасолі. Жінки печуть настульник – невеличкий хліб із цікавою начинкою з
васильків. Це пахуча трава, що символізує аромат рідного дому.
Перед
вечерею господарі годують худобу, удома під стіл стелять сіно, щоб
тварини ситими були, а трави – буйними. Не забувають і про померлих – їм
накривають окремо на підвіконні. Курям їсти сиплють у колесо – аби не
розгрібали добро по всьому двору. У кут ставлять жмуток пшениці, стіл
обв’язують ланцюгом – аби родина була міцною. Також у нас заведено, що в
кожній родині є своя колядка – нині їх зібралося вже так багато, що
можна цілу книгу писати. Спершу колядують діти, потому – старші люди,
опівночі проходить Богослужіння. Нового року особливо не святкують. А на
Василя дівчата ворожать. Вибігають на звук церковного дзвону і
слухають: з якого боку пес гавкне – звідтіля і хлопець прийде. Або
біжать по дрова, хапають оберемок і рахують. Як парне число – цьогоріч
заміж піде, ні – ще треба почекати. Ще рахують кілки на огорожі до 9-ти.
Який випаде дев’ятий – чи кривий, чи прямий, таким і чоловік буде».
У
географічному центрі Європи – Діловому на Рахівщині – на Святвечір
печуть пісні дріжджові колачі. «Ми звемо їх «василиками», – розповідає
Людмила Романюк, голова села. – Наше село здавна славиться діловецькими
колачами. Їх господині готують із домашнього начиння: борошна, молока,
яєць і випікають на дровах. Василики круглої форми, усередині з маком чи
горіхами. Разом із калачами на різдвяному столі, як і в усіх
закарпатців, у Діловому 12 пісних страв. А ще – яблучне вино, адже
виноградників у нас нема».
«Кукуріку» за столом і «охрещені» снопи
У Волосянці на
Великоберезнянщині не їдять цілий день, поки не зійде перша зірка. А
дітей, аби не лакомилися, лякають: якщо, мовляв, не послухаються, то
зробляться їм пухирі. «Вранці 5 січня люди спершу годують худобу, – каже
Марія Копач, заступник директора з виховної роботи Волосянківської
школи. – Уже потім господиня береться готувати. У нас здавна другий хліб
– то картопля, тож із неї чимало страв роблять. У Волосянці на картоплю
кажуть «гарбудза» – чому, ніхто не знає.
Насамперед готуємо
бомбульки: картоплю відварюємо в мундирі, далі товчемо її, додаємо муки,
цукру, солимо, ліпимо кульки і кидаємо в окріп. Як зваряться,
заправляємо олією з цукром. Із квасолі готуємо мачанку з часником:
відварюємо і робимо пюре. Також на столі є кремзлики, картопля в
мундирі, капуста з грибами, грибна поливка, узвар. Печуть і крайчун –
хліб із медом (аби в хаті любилися), посипаний маком. Він мусить стояти
на столі до Василя. Колись знали й рибу на стіл подавати, бо раніше її
було в нас багато. Ото пішли діти, прорубали ополонку – а риба сама в
руки аж стрибає».
Увечері, оповідає далі пані Марія, господар
бере ланцюг і обмотує ним стіл. «Для того, щоб родина міцною була. Перед
вечерею беруть відро, сніп із цьогорічного врожаю вівса (у нас зветься
«король»), рушники і йдуть до річки. Черпають води з камінням – аби
багатство водилося, і один камінчик ставлять на сніп – щоб здоров’я
було. Таку «процедуру» повторюють три рази, а опісля сніп ще тричі
хрестять водою. Потому першим у воді купається ґазда і примовляє: «Яка
вода студененька, таким би був’им здоровенький!» Як усі покупалися,
співають колядок. Воду у відрі несуть додому – нею вмиваються гості або
недужі. «Охрещений» сніп ставлять на покутті, під стіл стелять солому.
Ґаздиня розкидує горішки, аби діти їх шукали і їли – вважається, що тоді
матимуть здорові зуби. Потім запалюють свічку, моляться і сідають за
стіл. Починають із картоплі і часнику. До речі, часник розкладають по
кутах столу, і зубчиків має бути стільки, скільки в родині є людей. На
Святвечір у жодному разі не сваряться і не сперечаються. Першим до хати
має зайти здоровий чоловік. Опівночі люди йдуть на службу до церкви, а
вранці чекають бетлегемів».
У селі Луги на Рахівщині на Різдво
готують ріпу з квашеною капустою, гомбовці з маком, котлети з квасолі чи
сої. «На Святвечір обкурюють хату ладаном, моляться, просять миру й
злагоди, – розповідає Ганна Богуняк, завідувач сільським клубом. –
Господиня не має права встати, допоки не прийде колядник, а ще... мусить
«кукурікати» за столом – щоб були кури і квочка неслася. Крім того,
вірять: якщо ґазда має вівці і першим до хати зайде хлопчик, то цього
року буде баранчик, якщо дівчинка – ягня. Стіл в оселі перев’язують
вовняною ниткою – аби ґаздівство трималося купи. Посеред столу ставлять
часник, гроші, цукерки. Випікає господиня малий хлібчик, який не їдять
аж до Водохреща. Під поріг ставлять папір – аби нечиста сила не могла
пролізти. «Хрестять» вікна часником – аби чорти не прийшли.
А на
Меланку дівчата ворожать. Із молодих паростків сливи роблять кілечка –
ужви – і кидають у воду. Якщо на дно піде – цього року заміж вийде, якщо
нагору – ще не скоро одружиться. Або беруть кота і тримають його в ямі
надворі три дні, поки не зголодніє. Потому роблять невеличкі пироги.
Випускають кота – і якщо той потягне пиріг під двері, то парубок покине,
якщо з’їсть – заміж дівка піде, якщо залишить посеред кімнати, то
вагітною зоставить, а як їсти не хоче – ще дівувати».
У
Доробратові на Іршавщині, розповідає Тетяна Гольча, заступник директора з
виховної роботи в місцевій школі, також готують 12 пісних страв – це
калачі, вареники, голубці, вінегрет, колочена квасоля тощо. Колядників
тут звуть «звіздариками», а старші хлопці на Різдво під вікнами дівчат
співають рідкісну колядку «Божий синець». Є ще один звичай – господиня
увесь Святвечір мусить сидіти за столом і «квочити» – щоби кури вдома
неслися і була у новому році квочка.
Жаб’ячі лапки, уха і фаршировані індики
У Мужієві на
Берегівщині, розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи у
тутешній школі Оксана Павлович, уже з перших грудневих днів
відчувається різдвяно-новорічна атмосфера. «До діток двічі приходить
Миколай. Так само й із Різдвом – у Мужієві спочатку святкують угорці,
потім – українці. Колядують теж двома мовами. А оскільки більшість
мужіївців – етнічні угорці, тож посту і 12 страв не мають. На різдвяному
столі красується домашній фарширований індик, господині роблять баники,
медовики, рибні страви, а дехто готує кутю. «Родзинкою» мужіївського
Святвечора є дівчачий вертеп».
У селі Тисаагтелек на Ужгородщині,
зауважує його сільський голова Василь Торма, майже все населення –
також етнічні угорці. «На Святвечір люди прикрашають будинки всілякими
гірляндами, розмальовують вікна – так, аби хата була кращою, ніж у
сусіда. Господині готують угорські страви, обов’язково – уху».
У
Тур’ї-Реметі на Перечинщині, каже Ксенія Товтин, завуч із виховної
роботи в тутешній школі, різдвяний хліб – киричун – із маковою,
горіховою і медовою начинками. Багато в селі римо-католиків, які на
Святвечір готують жаб’ячі лапки – роблять із них відбивні чи тушкують і
подають зі сметанним соусом.
Боби і компот із мамалиґою
У закарпатській столиці
лозоплетіння – селі Іза на Хустщині – колядувати ходять не лише до хат, а
й у кафе, магазини і на овочевий комбінат. На святковому столі,
розповідає Віра Вучкан, директор сільського будинку культури,
обов’язково є мамалиґа з грибною підливою. «Варять і пісні голубці, і
вареники, печуть пиріжки з рисом і грибами, роблять компот із диких
груш, яблук і слив. Старі люди в цей компот кладуть мамалиґу і так
сьорбають. А з лози плетемо ялинкові прикраси – сонечка, квіти,
мініатюрні кошики зі змійками, зірочки тощо».
У селі Родниківка
на Свалявщині фірмова різдвяна страва – ресельовані галушки.
«Подрібнюємо картоплю у блендері чи на терці, зціджуємо рідину, –
ділиться рецептом жителька села Алла Сегеді, – додаємо вареної манки,
солимо, перчимо, робимо кульки і варимо. З-поміж інших страв – квашена
капуста з грибами, квасоля, вареники, пиріжки, баники, голубці з
крумплями і цибулею та грибним соусом, компот із сухофруктів, чорнослив з
горіхами і медом. Кутю мало хто готує».
Раніше проводили у селі
ще й Гутницькі вечорниці. «Раз у тиждень збиралася молодь, йшла до хати,
де є незаміжня дівчина, і там «засідала». Крутили веретено, хто з ким
дружити буде. Господиня пригощала всіх чаєм, горішками чи пиріжками».
У
Жденієві на Воловеччині у Святвечір господар стелить на підлозі солому і
розкидує горіхи. З соломи також роблять повересла – віночки на дерева в
саду, аби врожай був добрим. Перед вечерею всі вмиваються холодною
водою з копійками і загадують бажання. Обов’язково кожен член родини
з’їдає по зубчику часнику – це здоров’я.
А в Нересниці на
Тячівщині, розповідає Марія Гасинець, завідувач сільським будинком
культури, бетлегемів звуть «дідами», бо чимало колядників перевдягаються
у старців. З-поміж давно забутої традиції – бобова. «Колись господиня
на Святвечір розкидувала квасолю по всій хаті – аби худоба стрибала, як
ті боби, і діти народжувалися. Готували жінки і страви з бобів, а гриби
тушкували, робили з них мачанку, подавали до капусти. Замість куті –
пшениця з цукром. Донині варимо «палянички» – це як вареники, але без
начинки».
|
Категория: Карпаты |
Просмотров: 519 |
Добавил: FreeDOM
| Рейтинг: 0.0/0 |
|