Різдво у Криворівні

Розплєс

Іван Зеленчук із синами

Колядницька партія із присілка «Грашпарівка»

Береза грашпарівських колядників Іван Зеленчук

Колядницька сотня

Колядницька партія найвіддаленішого присілка «Багни»

Колядують біля хати

Колядники сповіщають про початок колядування

Береза найвіддаленішого присілка «Багни» Микола Кропивницький дякує колядникам за працю

Водохрещення

Щоб побачити гуцульське Різдво, до Верховинського району Івано-Франківської області щороку приїжджає багато гостей з усієї України і з поза її меж. Саме в цьому краї найкраще збереглися старовіцькі різдвяні звичаї. Гуцульське Різдво завжди захоплює своїм колоритом. Найцікавішою є гуцульська колядка, яка може тривати півгодини і більше, а весь процес коляди в одній хаті може тривати 3 – 4 години. Коляда на Гуцульщині – не лише розвага, а й важкий труд. Тому цей процес розтягується на всі зимові свята – від Різдва Христового до Водохрещення. Гуцульська колядка вирізняється від колядок решти регіонів України змістом і мелодією. Поруч з головною християнською темою в ній багато язичницького, чого священики так і не змогли викорінити. Пропоную читачам «UC Family magazine» розповідь про різдвяні традиції в одному з найвідоміших сіл Гуцульщини – Криворівні.

Як тільки у Криворівні настає Пилипівка, то люди починають говорити про Різдвяні свята і про колядників. Всі сходяться додому, особливо із зимарок, аби на Свят-Вечір уся родина разом сіла до вечері. Так було у давнину, так є і в наші часи. І бідні, і багаті готуються до Різдва так, як Бог приказав. Зарання готують дрова, аби у свята цим не займатися, їжу для худоби тощо. У давніші часи, хто не мав грошей, то спеціально ішов на роботу, аби на свята купити все, що потрібно для Святої Вечері і на колядники.

Усі господині наводили перед святами порядки в хаті, аби колядники пізніше не осуджували. За два тижні до Різдва у селі відчувається великий рух. На Свят-Вечір готують 12 страв. Перед вечерею ідуть на цвинтар і запалюють свічки на могилах родичів. Потім несуть вечерю до хворих людей і сиріт. Вся родина молиться і сідають до вечері. На Свят-Вечір приходять маленькі колядники – як хлопці, так і дівчата. Іноді вдягаються у гуцульський стрій. Ходить також вертеп.

Колядники уже від початку Пилипівки сходяться раз або два рази на тиждень і проводять репетиції. Готують дзвінок, бартки, трембіти і роги. Для колядника завжди було великою честю показати себе з якнайкращої сторони. Колядка на Гуцульщині вважається стародавньою молитвою Божого Різдва.

Не всі люди у селі знають колядки, бо не всі ходять колядувати. Навіть колядники не всі колядки знають, бо всім провадить береза і він мусить то все пам’ятати, а колядники лише повторюють за ним. Береза мусить знати, яку коляду у якій хаті колядувати і як тим господарям догодити, аби вони були задоволені. Береза завжди йде вперед – чи то до хати, чи з хати. Першим сідає за стіл. Поки береза не сяде за стіл, поки не сідають колядники, поки не встане з-за стола, поки не мають права вставати колядники. Саме він може дозволити колядникам і затанцювати, запитуючи господаря: «Ци можна плєсакам наплєсати в хаті из дзвінками в руках за грішми коло гостий, тай коло домашних?». Він разом з колядниками віншує господарів колядою і дякує за гостину. Від берези залежить скрипаль у колядниках і трембітар. Хоча їх вибирає вибірця, але береза має право голосу. Береза носить церковний дзвінок і хрест. Так само у берези знаходиться ключ від скарбнички для збору грошей. За добрим березою завжди є великий попит. Такого запрошують березувати навіть в чужі села.

У кожній колядницькій партії є вибірця. Переважно ним стає церковний брат або інший шанований у селі господар. Вибірця вибирає березу, колядників, скрипалів і трембітарів. Вибірця відповідає за порядок у колядниках. Він бере у церкві скриньку для коляди і відповідає за колядницькі гроші.

Кожен вибірця і береза підбирають собі доброго скрипаля. Скрипаль є дуже поважною особою, бо грає до коляди, співанок і танців. Якщо добрий скрипаль, то в колядників є добрий настрій, бо скрипка їх змусить до всього, які б вони не були замучені. Якщо недобрий скрипаль, то й колядники з ним нудяться.

У кожній колядницькій партії мусить бути трембітар. Може бути і два, і три. Голос трембіти повідомляє людям, де вони знаходяться, а також повідомляє про їх прихід. Трембітають при вході до хати і при виході. Також трембіта грає колядникам до підвіконного плєсу і до танцю, до умерлої коляди і до «Круглєка».

Колись у колядниках бували «коні». Їх завдання – носити у бесагах дари, які дають люди: хліб, зерно, сало, м’ясо. Не кожен має бажання бути в колядниках конем, бо весь час треба носити важкі бесаги. Переважно цю роль виконували ті люди, котрі любили добре поїсти та й позабавлятися, але не годилися на колядників.

На колядників підбирають співучих хлопців і чоловіків. Вони обов’язково мають бути з добропорядних сімей. Хто має в селі недобру репутацію, то таких не беруть. Переважно колядники ходять від молодості і аж до старості. Дехто не витримує і більше не йде. Кожен колядник мусить ходити від початку до кінця свят, бо якщо залишить, то з нього сміються в кожній хаті. Усі колядники мусять бути у гуцульських строях і з бартками.

У коляді сильна дисципліна, якої мусять усі дотримуватися. Колядники після благословення священиком 7 січня вважаються як Апостоли, котрі доносять в кожну оселю приємну звістку про народження Христа і повинні пронести ту місію з гідністю. Під час коляди не можна вживати нецензурних слів, співати сороміцьких співанок, зловживати спиртним. За недотримання дисципліни карають виключенням з колядників. Колись було так, що коли колядник провинився і йому в церкві дали поцілувати хрест з іншої сторони, то це означало, що він уже повинен піти з коляди. Це було великою ганьбою і всі старалися не порушувати колядницьку дисципліну.

«У мене був випадок, – згадує теперішній береза на присілку Ґрашпарівка з Криворівні Іван Зеленчук, що колядник забагато вживав нецензурних слів. Ми вирішили, що один рік не візьмемо його до коляди і дамо час на роздуми. Він був добрий колядник і дуже то любив. Просився, аби не карати його, але я категорично відмовив. Це покарання дало дуже добрий результат – людина сильно змінилася в кращу сторону».

Колядники мусять триматися купи і стояти один за одним, щоб почуватися як брати. Можуть пожартувати один над одним, але до міри. В кожній партії мусить бути такий колядник, котрий знає всі колядки так, як береза, аби деколи дати можливість відпочити березі. До речі, у своїй хаті береза не колядує, а лише сидить і слухає. Колядники не беруть собі грошей за колядування.

Гуцульські колядки із первовіку передавалися з уст в уста. Старовіцькими колядками гуцули славили Бога – Сонце і величали Боже Різдво. Церковні колядки гуцули не любили. Колядували їх старою сумною та галасливою арією, як і полонинські вітри. У теперішніх колядках дуже відчутний слід старовіцьких дохристиянських колядок. Проти таких колядок боролися священики від другої половини 19 століття. Багато вдалося їм переробити. Хотіли викорінити і старі колядницькі звичаї, але це їм не вдалося. Священики говорили гуцулам, що їхні колядки поганські, нехристиянські, що в них криється поганська віра і що їх гріх колядувати. Були випадки, коли священики, на приказ владики, не дозволяли березам іти в коляду, поки вони не змінили колядки згідно Євангелія. Для цього священники скликали берез, читали їм Біблію, і змушували писати нові слова на християнську тематику. Тому багато старовіцьких колядок пішли в забуття. В 1906 році священники намагалися заборонити в колядниках скрипку, трембіту, танці і плєси, але це їм не вдалося.

У репертуарі колядників велика кількість колядок: «Підстінна» («Підвіконна»), для господаря, для господині, для парубка, для дівчини і для дітей. Є окрема колядка-подяка за гостину. Якщо в хаті нещодавно хтось помер, то колядують «Умершу». Після неї не можна вже ні співати, ні танцювати. Колядку «Круглєк» колядують у господаря, котрий має пасіку.

У давнину гуцули вважали, що на Різдво праведне Сонце набирає сили. Саме від Різдва з кожним днем воно починає все більше обігрівати нашу матір – Землю. На Різдво була перемога світла над темрявою.

У Криворівні з Різдвом було пов’язано багато традицій і повір’їв. Зранку на Різдво варили бануш на сметані і їли його з гуслінкою. Вважали, як того дня надворі, так буде цілий рік для людей і худоби. Якщо гнила погода, то варто чекати хвороби. Якщо гарна, то й люди і худоба будуть здорові. На Різдво люди не боялися морозу і казали: «Тисни, тисни, то вже не страшно, бо йде до Петра, а не до Різдва».

Зранку на Різдво до церкви приходить багато людей. Кожному цікаво подивитися на колядників. Подивитися, хто іде в колядники, хто за березу і вибірцю і чи варто буде їх приймати. Ідуть в той день до церкви навіть ті, хто ходить тільки на Різдво і Великдень. Колядування на Гуцульщині – справа виключно чоловіча. Жінки в колядники не ходять, бо вони на свята повинні господарювати.

Починають колядувати 7 січня. Після Служби Божої виходить старший брат і старший колядницький вибірця з церкви з колядницьким хрестом та дзвінком і починає колядницький плєс. У Криворівні є 9 колядницьких партій. В кожній партії є 8 -13 колядників. Всі ці партії називають колядницькою сотнею, бо їх є більше сотні. Навколо хреста всі колядники співають один спільний плєс, трублять в трембіти і роги, а тоді розбиваються на партії і тричі обходять церкву з плєсами. Потім стають на коліна, і моляться за мирну коляду. Священик благословить кожного колядника і кропить його свяченою водою. Це вважається колядницькою присягою.

Потім усі колядники ідуть гуртом до священика. На приказ старшого вибірці найстарший береза переобирає березування над усіма березами в селі. Заходячи в дім священика, колядують:

«Ми д’цему двору чьом веселому,
Гей дай Боже».

Буває, що з колядниками ідуть також люди. Вони спілкуються між собою, хлопці придивляються до дівчат і навпаки. У той час старший брат роздає вибірцям скриньки для збору коляди, а березам передає колядницькі хрести і дзвінки. Після коляди священик кладе в кожну скриньку гроші і частує колядників. Виходячи з хати священника, колядують «Вид цего двора права дорога». Звідти усі розходяться по своїх кутках.
Усі з нетерпінням чекають колядників, особливо дівчата, котрим хочеться потанцювати після Пилипівки. А господині переживають, аби якнайкраще прийняти колядників, аби пізніше не критикували.

Перед приходом колядників до хати вони тричі трембітають і грають у роги, а потім співають прихідний плєс, який починає береза:

«Ой, забаривси гість у дорозі,
Дай, Боже».

Після цього колядують підвіконну колядку, яку господарі уважно слухають. Тоді господиня обдаровує цукерками та іншими солодощами. Якщо господарі не приймають колядників до хати, то виносять коляду, укривають хрест чесаним повісмом і дають гроші. Перепрошують, що не приймають до хати і швидко зачиняють за собою двері на знак, що в цьому році не приймають колядників до свого дому. Береза дякує за коляду, трембітар грає на знак, що колядники виходять від тої хати і вже йдуть до іншої. Якщо приймають колядників до хати, то виходять господарі, не зачиняючи за собою дверей. Дякують колядникам і просять до хати. Береза дякує і веде колядників до хати. Господиня цілує на порозі колядницький хрест і кладе на нього чесане лляне повісмо. Коли береза переступає поріг, відразу віншує господарів і сідає у чолі стола. Кладе на стіл хрест, а вибірця – скриньку. З правого боку від берези сідає скрипаль, з лівого вибірця і решта колядників. Береза дзвонить дзвінком і починають колядувати. Насамперед колядують господареві. Після закінчення кожної колядки береза дзвонить дзвінком і віншує словами: «Дай вам, Боже, шєстє, здоровлє й на многа літ з отсев колєдков й усев челєдков. Усім посполу, шо в сім дому, рік вид року токма до віку. Позволь, Господи, в мирности й радости ці свєта обійти й пришлих свєтків вид сегодне за рік діждати». Парубкам і дівчатам колядують жартівливі колядки. Коли колядники колядують усім вдома, то господар і господиня передають на руки берези колядницький калач, після чого господар кладе на хрест коляду, тобто гроші, приказуючи: «Просимо, панове колєдникове, вас на колєду. Хоть невелика, приймайте за велику». Тоді береза піднімається, дзвонить у дзвінок і каже: «Ці гречні газди обдарували божого хреста сріблом-злотом. Дай їм, Боже, щастя, здоров’я, многа літ. Мирно свєта ці відсвіткувати, нарік дочекати у злагоді, в мирі у достатку» І всі тоді хором кажуть: «Дай, Боже» (тричі).

У давнину господиня давала колядникам голубці зі шкварками, бурякову юшку з бужениною, вареники і молочну кашу з кукурудзяної крупи, а господар частував колядників горілкою. Бувало, що після гостини колядники брали господиню до танцю. В одній хаті колядують 10 і більше різних колядок. Усе це затягується на 4 – 5 годин, тому за один день колядники обходять не більше 3-х хат. Досі існує давня традиція. коли колядники прийшли до хати і вже цього дня нікуди не підуть, то там і ночують.

Не оминають колядники жодної хати, колядують навіть там, де вже ніхто не живе.

На Водохреща (по-гуцульськи – Идоршє) усі колядницькі партії знову збираються у церкві. Після Літургії стають навколо хреста, плєшуть і трублять у трембіти. Це означає, що коляда завершилася. Потім усі колядницькі партії ідуть на річку і по дорозі плєшуть. Біля річки всі стають у коло, цілують хрест, моляться, щоб дочекати нарік і щоби знову пішли в такому складі. Для розплєсу спеціально залишають хату. Переважно це відбувається в хаті берези. На розплєсаню береза дякує кожному колядникові за добре колядування, потім колядують спеціальну коляду, моляться, цілують хрест і тоді вони вже стають звичайними людьми.

Перераховують гроші, оплачують трембітаря і скрипаля. Решту грошей віддають до церкви, а також на необхідні потреби села. Після всього колядники забавляються. Якщо хтось трохи провинився, то жартома береза дає поцілувати віник або лопату. Трапляється, що таке ж покарання може отримати і сам береза.