Рись можна легко впізнати по її типово котячій голові з чорними загостреними вухами. Вона має коротке тіло і високі міцні ноги з великими лапами. Взимку ці лапи служать чудовими снігоходами. На відміну від інших котячих, рись має короткого тупого хвоста. Ще кілька століть назад рись була поширена у європейських лісах. Але до початку 20 століття її було повністю винищено майже у всій Західній Європі. Сьогодні в Карпатах існує одна із кількох життєздатних популяцій рисі в Європі. Тварини із цієї популяції використовують для розселення в інші європейські регіони, зокрема в Альпи і на Балкани.

Рись є сильним хижаком, що може переслідувати свою жертву декілька кілометрів, або декілька годин сидіти у засідці. Коли треба перетнути водні перешкоди, то рись показує себе чудовим плавцем. Рись може впоратися із здобиччю, яка більша за неї у два рази. Вона полює переважно на козуль, зайців, оленят і диких свиней. Не гребує рись малими тваринами, навіть комахами. Рись є активною переважно в сутінках і вночі. Завдяки особливій внутрішній оболонці ока, що функціонує подібно до зеркала і відбиває додаткове світло на сітківку, рись може добре бачити і при малій освітленості. Наприклад, мишу вона може розпізнати з відстані 75 метрів, а зайця - з 350 метрів.

Як і більшість котячих рись полює одна. Район полювання однієї тварини може становити до 170 квадратних кілометрів. Разом із самцем з його мовчазної згоди його індивідуальний район використовують одна-дві самки. Під час гону самку привертає до себе увагу самця завдяки запаху чи голосу. У травні самки народжують двох-чотирьох малят, про яких піклується протягом наступних 8-10 місяців, тобто практично до наступного гону.

Чисельність рисі не велика. Як приклад візьмемо Біосферний карпатський заповідник, в якому налічується 6-8 особин, для яких заповідник є тільки частина їх мисливських угідь. З однієї сторони рись потребує зімкнутої і важкодоступної території для вирощування свого потомства. Але поряд з цим вона потребує і багатих, соковитих лук та молодняків, де є достатньо поживи - козуль і зайців. Це утруднює охорону цього хижака, оскільки тільки присутність заповідника нічого не вирішує. Вирішити цю проблему допоможе об’єднана природніми коридорами екологічна мережа, яка вже формується в Українських Карпатах під наглядом Міністерства екології і природних ресурсів.