Крім вілл, у другій половині XIX ст. будуються й інші будівлі, характерні для курортної забудови Галичини. Це лазні, інгаляторії, прогулянкові галереї, надкаптажні будинки, кіоски, альтанки. До них належали лазні (1863-1865 pp.), надкаптажний будинок і прогулянкова галерея (1869 р.) в Криниці (всі три будівлі авторства арх. Ф. Ксєнжарського), прогулянкова галерея (друга половина XIX ст.) в Івонічі, надкаптажний будинок (1886 р.) в Риманові (споруджений за проектом арх. В. Вдовічевського). До подібних таких будівель на території Східної Галичини належали лазні в Делятині (1910 p.), лазні в Немирові (1912 p.), надкаптажні будинки над джерелами "Боніфацій" і "Магдалина" в Моршині (кін. XIX ст.).

У 1892-1893 pp., за проектом арх. К. Заремби на підставі планів В. Берінгера, був розбудований "Татранський двір", який виконував також функцію головного будинку бальнеологічного закладу в Щавниці. Тоді ж постав подібний до нього "Гостинний двір" в Риманові, відкритий у 1888 p., завершений через два роки. Обидві будівлі тепер не існують, до нашого часу збереглися лише їх зображення. Будівлі мали високі підмурівки (цоколі) з частково відкритими аркадами. На першому поверсі - заглиблені криті веранди, а на другому - виступаючі балкони, оперті на різьблених дерев'яних кронштейнах. С. Еліаш Радзіковський, працюючи над відновленням будинку "Гостинного двору" в Риманові (згорів восени 1944 р.) і взявши за аналог "Татранський вокзал" (вигляд якого зберігся в рисунку В. Еліаш Радзіковського) твердив, що їх архітектура, заснована на "швейцарському" і "норвезькому" стилях, домінуючих у забудові курортів Галичини кінця XIX - початку XX ст., заклала основу "закопанському" стилю, який в свою чергу, крім мотивів традиційної хати місцевих мешканців - ґуралів, увібрав архітектурну композицію і деталі "швейцарського" стилю та тогочасного дерев'яного норвезького будівництва. Згодом ці стилі у регіоні Західної Галичини були творчо трансформовані у "закопанський" стиль.

Поєднання "закопанського" стилю з народною будівельною традицією Східної Галичини сформувало самобутню архітектуру курортної забудови Трускавця XIX - початку XX ст. (1827-1914 pp.).

В кінці XIX - на початку XX ст. у вілловій забудові Галичини переважає "закопанський" стиль, оснований на традиційних для регіону будівельних матеріалах і конструктивних засадах народного будівництва ґуралів, мешканців Західних Карпат.

Засновником "закопанського" стилю, поширеного у забудові курортів Карпат, був художник, літературний критик і письменник Станіслав Віткевіч. У 1886 р. він приїхав до Закопаного на лікування. Тоді там масово будувалися вілли у "швейцарському" стилі, що не зовсім відповідали за своїм характером польській народній ґуральській архітектурі. В 1892-1913 pp. Віткевіч побудував у Закопаному кілька вілл, що становили поєднання загальних форм західноєвропейської вілли з формами традиційної дерев'яної хати ґуралів - жителів Західних Карпат. За проектами художника збудовані вілли: "Ґражина", "Колиба", "Константинівка", "Окша", "Пепіта", "Під вивернутим з коренем деревом", "Під ялинами", "Софїївка", вілла 3. Ґнатовського та музей Т. Халубінського в Закопаному. У "закопанському" стилі, крім С. Віткевіча працювали такі архітектори, як 3. Добровольський, Ч. Доманєвський, Е. Ковач, С. Шиллерта інші.

"Закопанський" стиль був новим на той час регіональним напрямком, сформованим у Західній Галичині в кінці XIX - на початку XX ст. У подальшому він став загальномистецьким. Цей стиль набув широкого розповсюдження у Галичині і виявився придатним для курортної забудови через подібні кліматичні умови і споріднені традиції дерев'яного будівництва жителів Західних та Східних Карпат. Досить згадати, що існувала спроба визнати його загальнослов'янським. Він був розповсюджений від Литви на півночі до Домбровського басейну на південному заході і Гуцульщини та Прикарпаття на південному сході. В цьому стилі будувалися, крім житлових будинків, ще й так звані об'єкти малої архітектури: кіоски, бювети, альтанки та ін. До прикладів таких будівель можна віднести: кіоск у Криниці за проектом арх. В. Рутковського, виконаний будівничим майстром Я. Ольброхтом; прогулянкові галереї і надкаптажні будинки, побудовані на зламі XIX і XX ст. у Висовій та Рабці. Проте найбільш поширеними і типовими будівлями для "закопанського" стилю були дерев'яні вілли, багато декоровані різьбою. До прикладів будівель, побудованих у "закопанському" стилі на території Східної Галичини, належать вілли "Колиба" і "Головна" в Косові (кін. XIX ст.), відпочинковий дім в Немирові, вілла "Чорногірський дворик" у Ворохті (кін. XIX ст.), відпочинковий дім та готель в Яворові (кін. XIX ст.), вілла Я. Богуцького в Микуличині (проект 1903 р. арх. Т. Обміньського). Характерними архітектурними елементами "закопанського" стилю були: дерев'яна різьблена галерея, мансардовий або причілковий дах з характерним оздоблювальним елементом "сонечко" (здебільшого, зі слуховими вікнами), високий підмурівок з природного каменю, дерев'яна різьба віконних і дверних отворів.

У 1908 p., після невдалої спроби С. Віткевіча перенести і трансформувати "закопанський" стиль у капітальну муровану архітектуру, в курортній забудові Галичини з'явився новий народний стиль - "садибний".До характерних архітектурних елементів цього стилю належали: колонний портик, мансардовий дах із заломами (здебільшого, зі слуховими вікнами), веранда

У першій половині XX ст. у курортній забудові Східної Галичини відбулася радикальна зміна стильових напрямків, капітальності будівель та способу будівництва, і, відповідно, основним стильовим напрямком стає функціоналізм. Капітальність будівель зростає зі збільшенням чисельності відпочивальників у курортах Галичини. В 1920-1930-х pp. тут починають будувати муровані вілли і санаторії в стилях протофункціоналізму та функціоналізму. Після варшавської міжнародної виставки в лютому-березні 1926 р. почався відхід архітектури від "народного традиціоналізму", змінилася загальна її філософія. Все це мало великий вплив на архітектуру курортної забудови Галичини.