Завдяки характерному для пізнього голоцену теплому, вологому клімату, в Українських Карпатах були сприятливі умови для зонального поширення дубових, букових та смерекових лісів, які в доісторичний період займали біля 95% їхньої території. Гірські райони Карпат, на відміну від рівнинних, почали заселятися лише з XV-XVI століть. Тут не було розгалуженої дорожньої мережі. Залізниці почали будуватися в Карпатах у 1870-1900-х роках. Раніше деревина транспортувалася водним шляхом.

Завдяки цим обставинам у віддалених гірських районах Бескидів, Горганів, Чорногори тривалий період зберігалися природні лісові масиви. Зараз у Карпатах лісистість становить 45%.

Для збереження біологічного та фітоценотичного різноманіття й рештків природних лісових фітоценозів, українські лісівники створили після Другої світової війни широку мережу заповідних територій.

Зважаючи на загальноєвропейське значення букових пралісів, які збереглися на площі 29279 га (буферна зона 48692 га) на території Українських та Словацьких Карпат, Комітет світової природної спадщини ЮНЕСКО на 31-му засіданні, яке відбулося у 2007 році в Новій Зеландії, ухвалив рішення про включення українсько-словацької номінації "Букові праліси Карпат" до переліку Всесвітньої природної спадщини.

На базі букових пралісів українські та зарубіжні вчені вже декілька років поспіль проводять стаціонарні екологічні дослідження.