A. Жив собі багатий-пребагатий чоловік Дідушко. Мав він багато слуг. Слуги його не любили, бо дуже поганий був па сумлінні. Розказували, бувало, його слуги, що навіть у поло¬нині будза жалував дати попоїсти, а кулеші — то лиш по одній ложці фасував три рази у день. А що вже був до челяді ласий, то най бог боронить від такого бабника. Часом, вишле слугу у ярмарок, а сам жінку (як ще молода) якось заманить до своєї стодоли або у пастівник та й зґвалтує. Усі го люди ненавиділи у нашій околиці. А кажуть, що мав кілька полонин: одну на Чекалівській, а другу на Хом'яку та й ще десь. А мешкав сам десь туди до Жаб'я за Космачем і нікого не боявся, лиш Довбуша Олекси.

Якось Олекса зійшов у те село, де був Дідушко, а слуги як учули — та до Олекси, і розказують, як над ними кривдиться дідич. Та й ще сказали, як Дідушко змовився із смо ляками вбити Олексу. Довбуш таки того самого вечора прийшов до Дідушка та й сказав му, що го вб'є, як буде кривдити слуг та з панами-смоляками приятелювати. Дідушко зо страху дав опришкам добре повечеряти, берилку горівки. Довбуш закликав усіх слуг до вечері, а було що їсти, бо аж п'ять баранів зарізали опришкам. Слуги понаїдалися й понапивалися, а опришкам Олекса напиватися не дозволив. Десь коло півночі пішли вони в Старостаю.

Але, може, на другий чи на третій рік знову приходить Довбуш у те село та й питає людей:
— А як ваш Дідушко з вами ся поводить?

А люди йому кажуть:
— Ще спершу, як ви лиш пішли, то трохи ліпший був, але те швидко забув, що ви му казали і ще гірший став. Та казав, хто вашу голову згоден принести, то дасть му топі- рець золотий та й добру пістолю, аж з Венгер прибишта- льовану.

Тоді Довбуш аж почервонів та й каже:
— Підемо та зараз суд учинимо, аби тільки вас не му чив та ні на чию кров не важив, бо людська кровця не во диця й проливати не годиться.

Та й таки тої ночі стратили го, а людям роздали все майно, крім коней, бо, відай, аж у Болехів тої ночі поїхали верхи.

Б. Дідушко був великий багач. Він придумав такі жолоби для молока, що як па Кринті-полоиині доїли худобу, лили в жолоби, а воно по тих жолобах текло аж до села Красноїл-ля, до його хати. Одного разу молоко протекло через ті жолоби у річку. Від того пішла назва Біла Річка, бо вода побіліла. Колись так називалося село Голови, що входить до нашого колгоспу.

Довбуш на Дідушка зла не мав, але старий сам його зачепив.

Дідушко мав слугу і служницю в хаті. До нього приходили польські папи й обіцяли:
— Хто вб'є Довбуша, дістане повний наголовник грошей.

А Дідушко злакомився і пообіцяв:
— Я його вб'ю.

Польські пани дали йому пістолет і стали чекати, коли він вб'в Довбуша. А Дідуитко вчився стріляти та іі зіпсував пістолет. Сів на коня, поїхав у Криве Поле до одного майстра, аби той злагодив пістолет. Довбуш тим часом перебрався за старця, перейшов Дідушка і питає:
— Куди, ґаздо, зібрався?

А Дідушко каже:
— Іду в Криве Поле зрихтувати пістоль, бо якийсь злодюга-бандит Довбуш знайшовся тепер.

Довбуш побажав щасливої дороги ґазді, і Дідушко навіть не здогадувався, що говорив з Довбушем. Той пан, що дав Дідушкові зброю, все навідувався до багача. Так одного разу він прийшов і каже:
— Ти повинен був його вбити і ще не вбив.

А Дідушко говорить:
— Вийдемо надвір поговорити, бо тут слуги чують.

Дідугако проводжав пана, а в цей час до хати зайшов слуга із служницею і побачив пістолет. Слуга взяв його і каже служниці жартома:
— Я тебе застрелю.

А вона йому:
— Я скажу ґазді, що ти брав пістолет.

У цей момент зайшов до хати Довбуш і забрав зброю, а сам сховався. Дідушко провів пана і вернувся. Тільки зайшов до хати, а Довбуш на двері. Каже:
— Це ти хотів моєї голови і золота?

І вбив Дідушка, а майно спалив. Згоріла хата і хлів. У хліві були свині. Згоріли разом з хлівом. Стільки з них сала натопилося, що на подвір'ї два тижні калабані з топленого сала стояли. На тому подвір'ї, де жив Дідушко, тепер хата Івана Олексійовича Бельмеги, колгоспника колгоспу імені Івана Франка.