Початки створення повстанського війська на Прикарпатті

Слухай — в ранки пахучі, гучні
Чи у темні розбурхані ночі
Їх наказ, їх присяга, їх гнів
Гомонять, мов закляття пророчі.
(Марко Боєслав)

Перші відділи Української Повстанської Армії було сформовано на Поліссі та Волині наприкінці 1942 року. Галичина отримала менш жорстку окупаційну німецьку владу, а тому тривалий час розглядалась як допоміжна база для вже існуючої УПА. Тут перші повстанські відділи почали формуватися з ініціативи проводу (керівництва) ОУН і Головного командира УПА Романа Шухевича в червні 1943 року. Тоді вони дістали назву Українська Народна Самооборона (далі — УНС). Це було зроблено проводом ОУН свідомо, щоб не пов’язувати в уявленні німців ненависну і добре відому їм УПА, яка активно воювала проти них на волинських землях, із повстанцями Галичини. Причин створення УНС було декілька: активізація німецьких репресивно-каральних органів; активізація представників польського підпілля, вороже налаштованого до українського населення; обмеження напливу української молоді у новостворену німцями дивізію "Галичина", захист місцевого населення  від  радянських партизанських відділів Сидора Ковпака, що насунули в Галичину влітку 1943 року.


Командиром УНС було призначено заступника військового референта проводу ОУН Олександра Луцького—"Беркута". Його ад’ютантом став Василь Чижевський—"Демид". Шефом штабу був Володимир Банах—"Гордієнко", розвідку очолив Костянтин Петер—"Сокіл", колишній офіцер армії УНР. Безпосередньо на Прикарпатті командиром УНС був Іван Белейлович—"Дзвінчук", військовий референт обласного проводу ОУН.


Відділи УНС поділялися на курені (400 вояків), сотні (120 стрільців), чоти (30-40 повстанців) та рої (до 10-12 бійців). На середину грудня 1943 року в Галичині в лавах УНС нараховувалось близько п’яти тисяч вояків.


УНС мала вже деяку основу для свого формування. Такою була військова школа ОУН "Тигри", що існувала на Коломийщині ще з 1942 року, та збройні боївки ОУН, члени яких і стали мобілізаційним ресурсом для відділів УНС. Приміром, випускники школи ОУН "Тигри" у квітні 1943 року створили сотню "Сіроманців", яка передислокувалася на Долинщину. Сюди ж перейде сформована на Рогатинщині і Бережанщині з колишніх студентів та викладачів університетів сотня "Трембіта". Таким чином, серед охочих вступити до УНС було багато представників студентської молоді, що заради боротьби за свободу покидали навчальні аудиторії.


На Долинщині сотні "Сіроманців" та "Трембіта" продовжили свою військову підготовку, об’єднавшись у вишкільний курінь "Гайдамаки", до якого ще буде приєднано сотню "Кривоносці". Очолив курінь Степан Фрасуляк—"Хміль", учитель за фахом, військовий референт Калуського окружного проводу ОУН. Навчання тривали до жовтня 1943 року, після чого сотні вийшли з куреня і стали діяти як повноцінні бойові відділи. Сотня "Сіроманців" під орудою славного командира Дмитра Карпенка—"Яструба", колишнього старшого лейтенанта радянської армії, перейде на Тернопілля і переросте в курінь. Сотня "Трембіта" також переросте в курінь, частина якого перейде на Львівщину. Отже, Прикарпатська земля слугувала своєрідним інкубатором для повстанських відділів, яких пізніше направляли в інші регіони Галичини.


Після першого випуску в курінь "Гайдамаки" було набрано чергові три сотні новобранців. Їх вишкіл тривав до грудня 1943 року, після чого курінь було розформовано. Випускників останнього призову розіслали по селах очолити самооборонні кущові відділи (СКВ). Уже навесні 1944-го СКВ почали об’єднуватися в нові повстанські загони.


Окрім "Гайдамаків", в той самий час буде сформований на Яремчанщині в складі трьох сотень курінь "Чорні чорти" імені Євгена Коновальця, керівником якого був ілько Рачок—"Липей" родом із Закарпаття, учасник боїв за Карпатську Україну в 1939 році. Згодом "Липея", який занадто суворо ставився до вояків, змушував до непосильної муштри, зняли із займаної посади, а на його місце призначили Миколу Яворського—"Козака", що виконував до цього часу функції командира сотні (сотенного) в цьому курені. Це свідчить про певний рівень демократизму в лавах УНС.


Курені "Гайдамаки" і "Чорні чорти" мали свої місця базування, де створювалися табори для вишкільників. Вони мали вигляд своєрідних казарм з їдальнею та підсобними приміщеннями для зберігання продуктів харчування тощо.
За даними дослідника Лева Шанковського, у вересні 1943-го в Станіславській області діяло дев’ять із 12 військово-вишкільних таборів УНС. Це було зумовлено насамперед природними умовами, адже лісова і гірська  місцевість Прикарпаття слугувала добрим сховком для молодих новобранців.


Створені під керівництвом ОУН збройні відділи УНС з самого початку вели боротьбу проти німецьких окупантів. Проте здебільшого це були оборонні бої. Скажімо, восени німці безуспішно декілька разів пробували розгромити курінь "Чорних чортів", що базувався в той час на околицях Микуличина. У грудні 1943 року гестапівці силою в чотири тисячі осіб спробували оточити і знищити курінь "Гайдамаки", але наступ було відбито.


Варто також згадати відділ особливого призначення, створений у липні 1943 року на Снятинщині під керівництвом Василя Андрусяка—"Різуна". Маючи на початках у своєму складі ледь більше десятка осіб, відділ наважувався нападати на німецькі гарнізони в Городенці, Тисмениці і в Тисменичанах. Прикметно, що до цього відділу невдовзі влилися татари, грузин і українець майор Юрко, що відбився від загону Ковпака.


Зрештою, УНС утримувалась від особливо активних бойових дій, щоб не наражати на небезпеку місцеве населення, оскільки німці запровадили  систему розстрілу заручників за вбивство одного німецького солдата або представника окупаційної влади.

У грудні 1943 р. УНС змінила назву на "УПА—Захід". Таким чином, завершився перший етап у формуванні Української Повстанської Армії на теренах Галичини. Він ознаменувався активною роботою зі створення повстанських відділів, їх бойовою підготовкою та організацією збройної боротьби проти окупантів.