Гірська річка - одна із найсерйозніших перешкод у поході. Для гірських річок характерні низька температура води, велика швидкість течії і нерівне кам'янисте дно. Гірські річки протікають в глибоких ущелинах з нахилом водної поверхні від 1 до 100 м на 1 км. Повздовжній профіль їх драбинчастий, часті пороги, водоспади. На ширину річки і силу потоку дуже впливають час доби і погода. Менше всього води в річках о 4-6 годинах ранку, до вечора її рівень помітно підвищується. Значне підвищення рівня води спостерігається під час та після дощу.

В будь-якому поході доводиться долати водні перешкоди. В населених районах водні перешкоди долають по мостах. В інших випадках переправи доводиться здійснювати самостійно. Залежно від умов, переправляються вбрід, по каміннях, по кладках, по мотузці (перила, навісна переправа).

Для навісної переправи краще підійде звужена частина річки з деревами або скельними виступами на берегах. Для переправи по воді вплав або за допомогою сплавних засобів - відносно спокійна ділянка річки з найменшою швидкістю, де нижче переправи немає порогів, коряк, каміння і колод, що виступають із води, а береги зручні для причалу.

Місце для броду вибирають на найбільш широкій і мілкій ділянці річки або там, де вона розливається на рукави - тут, як правило, течія слабшає. Ознакою броду може бути дорога чи стежка, яка з одного берега входить у воду, а на другому продовжується. При цьому переправлятися слід у найширшій частині річки, де сила потоку мінімальна, течія найбільш спокійна і поверхня води гладенька - тут менша ймовірність зустріти на дні велике каміння. Переправлятися вбрід краще всього вранці рано. Якщо вода по коліно чи не перевищує середини стегна, то можна переходити річку вбрід без страхування мотузкою, способами по-двоє, "стінка", "по-таджицьки".

На річках, де знесення течією не загрожує травмами, переправа здійснюється без страхування (тільки перший іде зі страховкою). В таких випадках можна йти колоною боком до течії або трохи навпроти неї, поклавши руки на плечі того, хто іде попереду. Можна організувати одиночний перехід з опорою на двометрову жердину чи по-двоє, лицем один до одного, поклавши руки на плечі товариша.

На складніших ділянках застосовується переправа "стінкою". Група шикується на березі, туристи кладуть руки один одному на плечі і йдуть щільною шеренгою строго упоперек течії. Найбільш сильні учасники стають по краях шеренги (завдання верхнього по течії - послабити напір води на тих, що йдуть посередині, а нижнього - підтримати їх у випадку зриву). Керівник наперед намічає орієнтир на протилежному березі. Не менш надійний і "таджицький спосіб". 4-6 осіб, обійнявши один одного за плечі чи талію, утворюють коло і повільно пересуваються, узгоджуючи свої дії так, аби кожен міг знайти найбільш надійні опори для ніг. Однак при організації таких переправ необхідно наперед вивчити глибину, швидкість течії, характер дна. Якщо цього зробити не можна і немає гарантії безпеки, необхідно організувати переправу вбрід по перилах. Перший учасник переправляється на страховці, яка закріплена на карабіні в його нагрудній системі (довжина мотузки має бути довша за ширину річки). Під кутом до основної мотузки і завжди нижче неї за течією йде інша мотузка, якою, за необхідності, можна швидко підтягнути до берега. Страхувати треба, тримаючи мотузку в руках (2-3 особи) так, щоб вона якомога довше не торкалася води. Не можна витягувати збитого потоком води туриста за основну мотузку проти течії. Переправлятися потрібно в черевиках і штормових штанах, що тісно прилягають до тіла, щоб зменшити опір води. Для додаткової опори той, що переправляється, бере з собою альпеншток або жердину. При пересуванні необхідно постійно мати дві точки опори, обережно ставити ноги, прощупуючи дно і шукаючи надійну опору. Ні жердину, ні ноги високо в воді піднімати не можна. Турист, що переправився, закріпляє основну мотузку за камінь, дерево, затиснутий між камінням альпеншток. Напрямок перил повинен йти трохи навскіс течії. Учасники переходять річку дещо нижче перил, по одному, лицем до них. Рухаються боком, тримаючись за них обома руками, відкинувшись трохи назад і пристебнувшись до них петлею з карабіном. Відстань від грудної обв'язки до перильної мотузки (довжина петлі з карабіном) не повинна перебільшувати довжину руки до зап'ястя, щоб, спіткнувшись та зависнувши, можна було дотягнутися до перил. Петлі зі схоплюючим вузлом застосовувати при переправі по перилах не можна. В разі необхідності, наплічники потрібно переправляти окремо, витягуючи їх по перильній мотузці, яку в цьому випадку слід підняти якомога вище.

Той, що йде останнім, знімає перила і, використовуючи їх як страхувальну мотузку, переправляється як перший. Є й простіший варіант. Перила натягують здвоєною мотузкою, і після переправи її просто витягують з протилежного берега.

Переправа вплав. Страхування застосовують таке ж, як і при переправі вбрід. Пливуть без жердини і черевиків. З останньої опори стрибають якомога далі і пливуть з максимальною швидкістю. Поки організується переправа останніх, за необхідності розводять багаття, щоб зігрітися і обсушитися. Якщо в неширокому потоці неслизьке і нехитке каміння на відстані кроку чи стрибка, то застосовується переправа по камінню. Переправа по кладці (колоді) найбільш безпечна і зручна. В холодний час при великій глибині і силі потоку вона просто незамінна. Часто на березі річки зустрічаються повалені дерева. Переконавшись, що стовбур дерева підходить для переправи (не гнилий, достатньої довжини) і група може його підняти, починають наводити переправу. Перш за все стовбур слід очистити від гілок та сучків. Щоб колода не була слизькою, особливо під час дощу чи снігу, її поверхню треба злегка стесати або зробити хрестоподібні надсічки. Із надійних каменів створюють гніздо, опорою може служити виритий в землі кут або вбиті в землю стійки. До тоншого кінця колоди вузлом "стремено" закріпляють середню частину мотузки, вкладають колоду вздовж берега і вставляють товстіший кінець колоди в гніздо. Мотузку за кінці утримують дві групи по декілька осіб, ще двоє-троє розміщуються біля тоншого кінця колоди і за командою починають її підіймати. Колоду піднімають під кутом 40-45 градусів до землі. Збільшувати кут не можна, оскільки колода може впасти, а при зменшенні кута її важко утримувати і маневрувати. Потім, не опускаючи колоду, повільно заводять її в бік іншого берега і за командою керівника повільно опускають. Якщо колоду просто кинути, вона може зламатися. Після того, як колода лягла на протилежний берег, перевіряють її закріплення. Інколи для кращого закріплення забивають кілочки чи підкладають каміння. Після цього сильно натягують обидва кінці мотузки, перетворюючи її в перила для того, хто йде першим. З берега його страхують так само, як і при переправі вбрід чи вплав. Можна переправитися і сидячи верхом на колоді, але це варто робити тільки в тому випадку, якщо ноги не досягають води, інакше «вершника» може перевернути течією.

Колода не має торкатися води. Бігти по колоді чи рухатися по ній по двоє категорично забороняється.

Основні вимоги безпеки при переправі через річку:

- перед організацією переправи необхідно ретельно розвідати береги, оцінити ситуацію, враховуючи потужність і швидкість потоку, глибину й рельєф русла, можливість використання опор, урахувати наявність матеріалів і спорядження для організації переправи;

- встановити спосіб переправи з огляду на можливості групи;

- визначити місце й час переправи;

- встановити місце для спостереження за переправою, з якого проглядається вся переправа й звідки можна давати вказівки;

- нижче за течією, у найбільш зручному місці створити пункт перехоплення, відібравши 2-3 учасників, здатних у будь-який момент кинутися на перехоплення;

- при особливо складній ситуації користуватися тільки подвійною страховкою;

- перш ніж почати переправу, необхідно перевірити надійність точок закріплення, стан мотузок і карабінів;

- не допускати до перильної, навісної переправи одночасно двох і більше учасників;

- на навісній переправі наплічники, кригоруби та інше спорядження транспортувати окремо, а учасників походу переправляти без вантажу;

- долати водоспади й пороги необхідно якомога далі від найсильнішої течії.