Вхід у печеру оточений невисокими деревами бука, липи і в’яза. Над печерою росте буковий ліс із підліском із чорної бузини (Sambucus nigra), жимолості пухнастої (Lonicera xylosteum) і плюща звичайного (Hedera helix). Промивні насичені карбонати кальцію (CaCO3), у яких утворилася печера, мають біле забарвлення й нагадують молоко. Звідси і походе назва печери. Вхід до неї знаходиться із південної сторони, він є широким і прямокутним, розміром 10 на 2,5 метри. Печера є дворівневою, із двома ходами, які розділяються відразу біля входу. Західний хід закінчується тупиком, а східний веде у зал розміром 10 на 15 метрів і висотою до 15 метрів. Цей зал з’єднаний вузьким проходом із іншим малим залом. На висоті 10 метрів розташований інший поверх, який далі врізається у скелю і закінчується залом розміром 5 на 10 метрів. Загальна довжина ходів печери становить 92 метри.

Печера є цікавою не тільки з огляду на її величину і наявність фантастичних сталактитових утворень, які нагадують велетенські органні труби, але і своєю історією. Тут було відкрито поселення часів пізнього палеоліту (віком приблизно 20 тисяч років). Під час свої мандрівок тодішні мисливці і збирачі використовували різні природні сховища для притулку, у тому числі, і печери. Карпатських первісних жителів відносять до культури мисливців за печерними ведмедями. Конкуренція печерного ведмедя з людиною за місця притулку привела до його повного вимирання приблизно 10 тисяч років тому назад. У печері Молочний камінь знаходилось одне із багаточисельних людських поселень, яке використовувалось кількома покоління мешканців. Під час археологічних розкопок, які проводились тут у другій половині минулого століття, було знайдено багато предметів побуту первісної людини. Сьогодні ці предмети виставлені як експонати в природознавчому музеї міста Ужгорода та в музеї Екології гір у Карпатському біосферному заповіднику.