Наш Опрос:
Еще опрос?
Офіційне лого Олімпіади 2022:
Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
Главная » 2014 » Март » 11 » Неперервність гуцульського Різдва
21:32 Неперервність гуцульського Різдва |
Неперервність гуцульського Різдва
Листівка із proidysvit.livejournal.com
Коли паде сніг, гуцул
чує Різдво. З першою сніжинкою в голові починає коляда гудіти, а в роті
присмак куті відчувається. Однак приготування до цього найбільш
культивованого у горах свята починається задовго до того. Або взагалі є
неперервним.
Бо вже від Стрітення Господнього, коли відбувається
«розколяда» і в останній хаті колядники залишають всі інструменти
(трембіти, роги тощо), які служили їм впродовж коляди, ґазда цієї хати
знає, що наступного року від нього починатимуть, а тому треба
приготувати бай. І якщо запитати у пересічного гуцула, що таке бай, то
не довго думаючи, він скаже – застілля. Певна річ, стіл має бути пишно
накритий, хоча суть баю полягає аж ніяк не у споживанні харчів чи
алкоголю, бо, як кажуть у нас в селі, в свєта кубаси нихто не жіден.
Суть у атмосфері, яку породжує самé дещо захмеліле, втомлене,
перемерзле, захрипле колядництво. Якоюсь мірою – забава. Якоюсь мірою –
обряд. І знаючи, що на наступне Різдво від нього починатимуть, ґазда вже
думає, аби всього достачити, бо хоч багато не їстимуть (кожен від хати
прийде ситий), однак перелік страв і напоїв запам’ятають. Особливо за
цим стежитиме господар, який є наступним у маршруті коляди, аби в себе
щось гонорніше на стіл подати.
Якщо ж брати конкретні часові
межі, то приготування до зимових свят мимоволі починається з першими
грибами (десь на початку червня). Гриби конче потрібні до пісного борщу,
що подається на Святвечір. І добре, якщо сушені на сонці, а не на печі
чи в духовці, бо сонце – то є тепло від Бога.
Раніше і мак
завчасу вирощували, доки не почав продаватися на базарі в упаковках.
Однак основна завзятість припадає на осінь, коли заготівля йде не лиш до
Різдва, а й до всієї зими. Бо зимою гуцул мало що робить, лиш худобу
нагодує та дров принесе до хати і по всьому. (Принаймні, так було, доки
не їздили на заробітки, але то вже інша розмова.) А от восени працює
завзято, бо там і картоплю викопати, і горіхи зібрати, та й яблука пару
днів треба рвати, бо це ніби ковток свіжого повітря і взимку добре
замість води, бо студеною водою можна простудитися. А на Святвечір із
сушениць варять узвар, який чомусь називається просто «вар». Фрукти
також сушать на сонці, або в лозницях (спеціальні дерев’яні
конструкції).
А ще за кілька тижнів до свят кожен ґазда ставить
закваску на самогонку. Найпростіший рецепт: 5 кг цукру і 0,5 кг дріжджів
залити теплою водою і покласти бродити на тепле місце (здебільшого
опецок). За два-три тижні суміш сягне кондиції і стане солодкавою, тоді
можна буде нагнати п’ять літрів самогонки. Якщо пустити більше, втратить
міцність і посивіє, тому важливо не бути надто пожадливим і вчасно
зупинитися. Коли це зробити, підкаже банальна арифметика – скільки кг
цукру, стільки ж літер напою має бути. Хіба ще півлітра можна пустити в
окрему посудину (якби маржина заслабла, то на лік буде). Що ж до
смакових якостей, то перед тим, як гнати, можна вкидати у брагу шкірки
апельсин чи лимонів. Набагато марудніша, але, певна річ, виправдана
справа – гнати самогон із садовини (грушок, сливок, черешень тощо) –
тоді можна сягнути подеколи непередбачуваних смакових результатів, коли в
захваті і бувалі гурмани. Власне, суть гоніння самогону якраз і полягає
у експериментаторстві, але аж ніяк не є метою самé споживання, про що й
свідчить фольклор:
Ой горівка, бракі, пйеси,
Горівка минеси!
Як за любку нагадаю,
Серце ми кінеси!
Однак, бувають і такі жартівливі пісенні виправдовування:
Ой горівка-шандарівка,
А пиво варене!
Я не винна, шо я п’єна,
Бо пили до мене!
А
як є горілка, то й закуски треба. Що ж може бути смачнішим за свинину?
Десь так перед святом Миколая в гуцульських селах ріжуть поросят.
Передовсім із обсмаженої туші знімають сало широкими повздовжніми пасами
разом зі шкірою. Згодом їх ділять на куски, щедро обсипають сіллю і
кладуть на зберігання у бирбиниці (вузькі дерев’яні бочки). Тоді
відбирають од хребта дві найніжніших м’ясні смуги – шинку, після чого
розчленовують всі інші органи, настільки ретельно підходячи до справи,
що майже нічого не йде у віпс (відходи). Підвечір господині вже миють
кишки на ковбасу, а на вечерю запрошують сусідів пробувати смаженої
свіжини. На другий день відбувається консервування всіляких паштетів і
тушонок, а на третій – ставлять біля хати бужарку (спеціальна металева
конструкція), розпалюють в ній легеньку ватру і на диму вудять сало,
шинку, рулети і ковбасу – харчі вже до різдвяного столу.
Самé
Різдво захоплює напруженістю, а водночас медитативністю коляди, яка
подеколи може тривати півгодини, а то й більше. Відтак це не лише
розвага, – ходити в колядники, – а доволі важкий труд. Тому і
розтягується процес на всі зимові свята – від Різдва Христового до
Стрітення Господнього. А гуцульська коляда залазить в душу і там
залишається навіки, навіть якщо її почув лиш один раз. Як зараз
пригадую:
Новая й рада, новая й рада світу ся з’явила –
Пречиста діва, пречиста діва сина породила…
|
Категория: Карпаты |
Просмотров: 391 |
Добавил: FreeDOM
| Рейтинг: 0.0/0 |
|