Наша історія. Щось з нами, мабуть, стається…

Фото із archives.gov.ua

Достатньо писалось у місцевих газетах про те, що 29 квітня у Самборі біля Пам’ятного знака на площі перед залізничним вокзалом відбудеться віче-реквієм, присвячене 65-річниці трагічних подій сумнозвісної акції "Вісла". Через дві години такий же захід був запланований у с. Нагірне, де стоїть камінь на честь подяки цій землі, що, як рідних синів та дочок, прихистила лемків, яких силоміць московський режим у парі з прокомуністичною Польщею депортували сюди. Тисячі інших українців з їхніх територій Надсяння, Підляшшя, Закерзоння, Холмщини також розкидали по різних областях України.   Про віче-реквієм оголошувалося в церквах після Богослужінь. Однак це нічого не дало, мало на кого вплинуло. На привокзальній площі присутніх можна було легко полічити. Вкотре, на жаль, на подібних масових заходах не побачив лідерів місцевих партій, які лише у ви-гідний для них час по-особливому печуться про все рідне, українське, депутатів, громадських діячів. Якщо такі й були, то одиниці.

А згадати було про що. Бо, зрештою, сумнозвісна акція "Вісла" – це невід’ємна сторінка нашої великої історії. По той бік теперішнього кордону з Польщею зосталися спалені українські греко-католицькі церкви, цілі села, досі збереглися фундаменти хат, біля них цвітуть сади, не застоялася вода в криницях, у могилах спочивають рідні депортованих.

На привокзальній площі священики відслужили панахиду. До підніжжя Пам’ятного знака квіти від міського голови Самбора поклали його заступник з гуманітарних питань Юрій Леськів та Оксана Хула, а також пластуни.

Своїми думками про трагічну для тисяч депортованих українців акцію "Вісла" поділилися о.Володимир Коркуна, заступник міського голови Юрій Леськів, голови товариств "Лемківщина" Михайло Шпак, який з болем у серці наголосив, що тут би мало бути значно більше народу, а "Надсяння" – Василь Федірко, окрім усього, зачитав звернення до влади України про узаконення статусу депортованих, яке було схвалене присутніми.
Ще сумніше видовище за чисельністю було в Нагірному. Тут відзначення 65-річниці акції "Вісла" проходило за подібним сценарієм, що і в Самборі: панахида, вступне слово священика і кілька виступаючих. Участь у віче-реквіємі взяли голова ра-йонної ради Геннадій Дейниченко, заступник голови РДА Ігор Бобровський, які поклали квіти до пам’ятного каменя, керуючий справами районної ради Михайло Павлючик, депутат районної ради Богдан Бобак.

Виступаючі – голова районної ради Геннадій Дейниченко, станичний Самбірської станиці Братства ОУН-УПА Микола Петрущак, голова товариства "Бощани" Мирон Теплий, вчителька Нагірненської школи Оксана Сорока наголошували, що прийдешнім поколінням слід пам’ятати свою історію, щоб як скарб передати її своїм дітям, внукам. Не знаючи минулого, не можна кращим будувати завтрашній день.

А головного лемка Самбірщини Михайла Шпака, здавалося, прорвало. Він різко запитав, що сталося з нагірненцями, що їх тут так мізерно? Де молодь? Водночас він навів цікаві дані перепису населення Польщі, де значна кількість тих, які залишилися жити там, вказала, що вони – українці.

Після такого малолюдного віча-реквієму в багатьох, мабуть, на серці залишилося неприємне відчуття: з нашою пам’яттю, повагою до історії щось, мабуть, стається, не все гаразд…