«Благословенний закуток нашого краю...» — так назвав Гуцульщину Іван Франко. І справді — це одна з найцікавіших етнографічних областей Українських Карпат. У побуті місцевих жителів — гуцулів багато оригінальних рис, а вироби їхніх народних майстрів славляться далеко за межами нашої держави. Спосіб ведення господарства на Гуцульщині визначили природні умови — багатство лісів і гірських лук, полонин. Отже, основним заняттям населення було скотарство. А ще — лісові промисли. Крутими схилами з великої висоти спускали гуцули колоди до рік, по яких, сміливо маневруючи серед порогів, сплавляли матеріал до низів.

Гуцули — неперевершені майстри різьблення, випалювання та інкрустації по дереву. Широко відомі їх гончарні вироби (кахлі, посуд), зразки художнього ткацтва, килимарства, мідного і срібного литва. Вироби гуцульського народного мистецтва відзначаються високою художньою майстерністю, багатством оригінальних форм, декоративною різноманітністю. Гуцульські села мають досить своєрідний вигляд: хати розкидані по схилах, іноді далеко одна від одної, тільки гірські плаї, наче артерії, об'єднують хутірки в одне село. А «центр» села — це школа, крамниця та кілька будинків. Народне будівництво гуцулів, як і їхніх сусідів-бойків, позначене простотою, яка проступає в усьому: у формі брили будівлі, симетрії її членування, у використанні будівельного матеріалу. Простотою відзначається декорування основної маси будівлі. Це, в першу чергу, ритм горизонтально покладених вінців зрубу та способи в'язання між собою протесів на кутах, які створюють різні по довжині виступаючі поза рівень стін випуски. Різні вінці зрубу творять без жодної обробки чудову фактуру стін, яка ніби демонструє глядачеві свою вагомість, взаємну пов'язаність і міцність.

Кожен будинок на Гуцульщині розташовують вільно, бо місця досить. Хати ставлять на схилах так, щоб можна було далеко бачити, не перешкоджаючи іншим. Будинки, складені цілком з дерева, не фарбуються, тому створюється враження, що вони тут самі по собі. Це враження підсилюється і дахами, які повторюють м'які обриси гір.

Між бойківськими і гуцульськими хатами є істотна різниця, і полягає вона не тільки в особливостях планів і будівельних матеріалів, а й у пропорціях та естетичних співвідношеннях окремих частин споруд. Стрімкий дах бойківської хати в художньому вираженні відрізняється від спокійного, порівняно невисокого даху гуцульської. Масив пластичніший. Архітектурні форми більш легкі і м'які, ніж у гуцульських, де вони дещо різкіші, графічно чіткіше окреслені. Для будівництва хати гуцули дуже старанно добирають дерево, бо, як і на Бойківщині, тут зруб відкритий. Він захоплює своєю первозданністю, природною красою, простим ритмом вінців. Безперечно, підготовка їх вимагає терпіння і майстерності. Добрими вважались рівні, однакової товщини, розірвані навпіл кругляки смереки, які гладко обстругувались. Розповідають, що відомий гуцульський різьбяр Семен Корпанюк цілими днями ходив по Яворові, вишукуючи найрівніші смереки, щоб хата була гарною. Завжди опуклі боки протесів ставили назовні, а плоскі досередини. Якщо протеси добре з'єднані, то всередині стіни гладенькі й рівні, ніби зроблені з одної дошки. Однак зберігається мозаїка дерев'яних кілець, і в цих заплутаних рисунках та лініях, що вказують на вік дерева, кожен вкладений у стіни стовбур і далі зберігає індивідуальність.

До хати спереду найчастіше добудовували галерею, яку замикав дощатий паркан з різьбленою хвірткою. Часто він має декоративну обробку — наскрізні прорізи. Піддашшя над галерейкою спираються на квадратні стовпчики, оздоблені різьбою. Якщо стовпи галерейки розміщувались далеко один від одного, робили підкоси з декоративною різьбою, які упиралися в прогін. На Рахівщині піддашшя на галерейках оздоблювали щитами решіток з рейок. Скидаються гуцульські будинки з галереями на палубу старовинного корабля.

Хати перекривали чотирисхилими дахами (під драницями) з досить стрімким ухилом, більш м'яким над притулами, які, мабуть, утворилися завдяки продовженню даху на огорожу. У причілках дах «ламається», утворюючи трикутний фронтон з вікном для виходу диму. У деяких хатах дах так низько спадає на плечі притул, що майже торкається землі, залишаючи відкритими тільки фасад з маленькими вікнами і дверима. Завдяки цьому створюється враження, що будівля виросла із землі, стала елементом ландшафту.

Основною системою планування гуцульської хати слід вважати розміщення по одній лінії житла, сіней, комори і їх опасання з двох-трьох сторін притулами. З цієї системи виростали всі інші типи, в тому числі і класичний, в якому вже дві житлові кімнати, розділені сіньми (хоромами). Цікавими витворами гуцульських будівничих є ґражди («хати з брамами», «хата з ґраждами»). В них хата, господарські будівлі та високі загорожі творять замкнутий двір, в якому різні споруди (високі і низькі, широкі і вузькі) нагадують фортецю.

Отже, ґражди — це дійсно романтичні, життєво раціональні твори народних зодчих. Можливо, особливості житла-ґражди, захищеного з трьох сторін притулами, не ставили перед майстрами завдань зо­внішнього оформлення будинку. Тому найбільше уваги гу­цул приділяв художньому оздобленню інтер'єру. Повздовж­ній і поперечні сволоки, стеля, підлога, миті стіни з вікнами і дверима створюють тут цільну пластичну композицію, яка доповнюється ще багатою декоративною різьбою. А природ­ний колорит дерева в інтер'єрі є добрим фоном для барвис­того одягу і тканин. Певну роль відіграють також типові для кожної хати піч, ліжко, мисник, лави і стіл.

Піч у хаті була важливим предметом інтер'єру. Саме тому її оздобленню завжди приділяли багато уваги. Піч з комином та опічками всюди на Гуцульщині старались обладнати ке­рамічними кахлями, які прикрашені малюнками, що засві­дчують спостережливість народних майстрів і чисто україн­ський гумор. Іван Франко вказував, що малюнки на кахлях нагадують ті, які були на таких виробах ще в ХV-ХVI ст. і друкувались свого часу на сторінках «Киевской стариньї». Відомо, що місцева кераміка — це переважно вироби, які оздоблювались технікою гравірування по сирому побіленому черепку і розписані червоним ангобом та глазурями — жов­тою та зеленою. Кахляні багатоколоритні печі робили житло привабливим, святковим. Марко Черемшина в новелі «Кар­би» зауважив: «...роздивлювався по хаті і бачив образи, стіл, грядки й полиці тоті самі, що в деді. Лиш комин був інший: кафльований, мальований... Показував пальцями мальованих стрільців на комині...»

Неповторний декор у хаті створювали ліжко або піл, накриті барвистим ліжником чи веретою, в головах — «джерба» (згорнений ліжник або верета). Над ліжком різьблена «зубчиками» та «ружами» жердка для одягу та ліж­ників. Між ліжком і піччю підвішували колиску, яку також оздоблювали різьбою. Попідвіконню та «образною» стіною — масивні лави. На них спить молодь, а в зимові дні працюють гуцули. У покуті стіл-скриня або стіл на перехресних ногах, майстерно різь­блений, накритий білим обрусом. Над столом — «образник» (ряди ікон), весь «учічканий», тобто прибраний свяченим зіллям, писанками й «голубцями» (голубами), в яких тулуб — з випорожнених писанок, голова — з воску, а крила і хвіст — із паперу. Над іконами вішали «діди» — качани кукурудзи, калачі з сиру, котрі вживають при весільних обрядах або приносять з полонини.

При стіні, з правої сторони дверей, полиці, які продов­жуються над дверима. Вони оздоблені зверху зигзагами, а в проміжках між полицями — розетками. Цікаві фігурні вирі­зи для декоративних тарілок, які ставлять завжди на поли­цях над дверима — «намиснику». На нижчих полицях три­мають миски, дзбанки, пляшки, склянки, тобто посуд, яким постійно користуються. Нижня частина полиць закінчується шафкою, яка дещо виступає своєю шириною. На вільних місцях на стінах висять порохівниці, кріс, пістолі, топірці, стремена, тобівки, дзьобні. Для виготов­лення цих виробів гуцули використовували м'які і легко-плавні метали, зокрема мідь, різні сплави, наприклад, ла­тунь («мосяж»). Серед цих речей зброя була, мабуть, найстарішим виробом гуцульського металевого промислу і свідчить про велике відчуття краси, властиве народним умільцям.

Багато уваги в гуцульській хаті приділяється оздобленню поперечного сволока («образника»), того, що найближче до покуття. Якщо на Прикарпатті, Поділлі на сволоках більше уваги приділяється текстові напису, який тут займає найчастіше весь повздовжній або поперечний сволоки, то на Гуцульщині написи завжди скромні. Це — дата побудови хати, іноді прізвище майстра. Найбільше місця на сволоку займає декоративна різьба, переважно тригранно-виїмчаста. Розміщують її найчастіше на бічній або нижній частині сволока і займає вона до 70-80 см. Народні майстри добре розуміли художньо-пластичні можливості дерева і завжди підбирали ті орнаментальні мотиви, які їм найкраще вдавалися на даному матеріалі. Це, в першу чергу, розети. Декоративна насиченість, сила і соковитість, своєрідна пластика, що вносилась майстрами в їх трактовку, зберігали її протягом сторіч. Були серед орнаментальних мотивів на сволоках і елементи різноманітного характеру, що не повторювалися. Це хрести, трикутники, півкола, зображення храмів, свічників («трійць»). Завдяки цьому гуцульські сволоки набували рис оригінальності.

До шедеврів різьбярства слід віднести сволок 1836 р. з с. Білоберізка, який зберігається в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини (спробу проаналізувати його символи зробив автор у статті «Батьківська хата». Жовтень. 1984. № 11). В оздобленні його, крім згаданих розет і хрестів, можна побачити зображення храму, бика, голубів, дерево життя, жіночі постаті. Цю багату декорацію сволока можна порівняти з книгою, яка висвітлює давні уявлення людей про будову світу, їх духовне життя. Окремої розмови заслуговують сволоки, вирізьблені відомими народними майстрами Шкрібляком і Корпанюком. їхні вироби ще зрідка зустрічаються на Гуцульщині й є зразками творів великого мистецтва. Загалом можна стверджувати, що гуцульські сволоки завдяки своїй вишуканій художній різьбі декорують просту селянську хату і значно збагачують інтер'єр. Менше уваги приділяють на Гуцульщині оздобленню одвірків. Тільки зрідка зустрічається різьба у їх верхній частині всередині хат. Тут, крім хреста, відомих розет, можна побачити рослинні орнаменти у вигляді гілок якогось листяного дерева. Наприклад, у хаті XVIII ст., що в с. Верхній Ясенів Верховинського району на Івано-Франківщині.