На Закарпатті фермер розводить благородних оленів

Оленячі ферми на Закарпатті є, однак майже всі вони займаються розведенням плямистого виду цих тварин.

А от на Іршавщині, на околиці села Дунковиця, є фермерське господарство, де на 12 гектарах мирно живе сімейство благородних оленів.

Власник угідь Михайло Кенез показує свої володіння: тут, розказує, буде колиба, тут – будиночки для відпочинку, а там – ставок, де вже навесні можна буде ловити рибку. Для тих же туристів, котрі схочуть ближче познайомитися з природою, за відпочинковим комплексом знаходиться огороджена територія.

Про це господарство мені ще раніше доводилося чути від знайомих. Мовляв, живе там Орлик – самець оленя, до якого підійти страшно, такий він агресивний. "Був у нас такий, – сміється Михайло Михайлович. – Я боявся навіть за огорожу до нього зайти, бо тварина одразу нападала. Люди його роздражнили – ті ж селяни, коли йшли попри огорожу, палицями по ній стукали – то він поступово й став ненавидіти "двоногих". Одного разу завітав до нас місцевий чиновник, здоровенний такий чоловік, та й каже: "Но, пустіть мене до вашого оленя, я покажу вам, як у себе на фермі бичків завалюю". Та недовго протримався. Вже за хвилину Орлик його підкинув на роги, подер стегно, зламав кілька ребер копитом. А ще через хвилину хлоп уже сидів онде на тій акації. Довелося нам після цього випадку нашого самця віддати на подібну ферму у Львівській області. Її власник погодився обміняти Орлика на молодого оленя, якого ми за звичкою теж називаємо Орликом".

Тепер на обгороджену територію ферми, де, окрім благородних оленів, проживають 4 косулі та 4 кабани, заходити можна спокійно. Михайло відкрив ворота і голосно покликав: "Оленко!" Неподалік воріт, біля годівниці з сіном, почулося рохкання і, замість оленів, до нас вибіг величезний кудлатий кабан. "Не бійтеся, це Гоша, – заспокоїв хазяїн угіддя. – Він у нас ручний, ласкавий, але близько до нього чужим я підходити не раджу, бо все-таки тварина дика".

Виявилося, що Гоша – це самиця. Вона не має небезпечних ікл, але збити людину з ніг своєю 150-кілограмою масою може запросто. "Кабани дуже люблять сушену кукурудзу, – розповідає Михайло Кенез. – Але їдять її так багато, що утримувати їх важко. Донедавна в мене було більше цих тварин. Я їх розвожу, а потім кількох випускаю на волю. От буквально минулого тижня відпустив пару, але прожили вони недовго. Браконьєри вже за день їх перестріляли. Ми з хлопцями навіть наздогнали чоловіків біля Берегова, але довести нічого не можемо. Нема у наших мисливців культури. Стріляють без розбору, не дивлячись, можна чи ні".

Поки Михайло Михайлович розказує, підходимо до лісу. Гоша слухняно біжить за нами, як великий пес, кумедно махаючи своїм куцим хвостиком. Біля хащі хазяїн знову покликав Оленку. Кілька хвилин – і з кущів вий­шла гарна, вгодована олениця. Зупинилася поодалік і допитливо подивилася, мовляв, чи принесли їй чогось смачненького. "Оленку я купив у тому ж господарстві, де обміняв Орлика. Їй майже чотири роки, важить десь 250 кілограмів. Цієї весни вона вперше стала мамою – народила оленицю Настю. Недавно у них з Орликом закінчився парувальний період, тому очікуємо наступної весни чергового поповнення". Услід за мамою з хащі вийшла й Настя – граційне молоде оленя, яке заходилося дуже красиво бігати, високо піднімаючи ноги. Взимку на фермерському господарстві тварин підгодовують, адже їм важко знайти їжу в сніжну погоду. Тому олені, які зазвичай не люблять близько підходити до людей, виходять, очікуючи якогось смаколика, наприклад, кукурудзи.

Довше за всіх не наважувався покинути хащі молодий самець Орлик. Врешті, ламаючи вже досить широкими рогами гілки дерев, вийшов і він. Важить цей красень 300 кілограмів. Михайло Кенез розповів, що восени, у період гону, зазвичай мирний Орлик теж був досить агресивним: видавав низькі протяжні звуки, бив копитами по землі, вдаряв рогами по деревах. Хазяїн тварин каже, що намагається не припускатися попередніх помилок, тому не дозволяє перехожим годувати оленів. "Не годиться робити дику тварину ручною, – пояснює він. – Вона потім від цього лише страждає, бо довіряє людям, які можуть її згодом скривдити". Тому просить не підходити до оленів близько. Власне, навіть просто перебування неподалік цих граційних і справді благородних створінь уже викликає неабиякі емоції. І стає шкода, що нині на Закарпатті вже майже неможливо зустріти карпатського  благородного оленя у вільній природі. І для того, аби побачити цю тварину, треба їхати на спеціальні ферми, де оленям, як виду, не дають зникнути назавжди.