На Говерлі багатолюдно, як на Хрещатику у вихідні

На Говерлі завжди майорить Державний прапор. І нічого дивного в цьому немає. Найвища вершина України (2061 м) - один їх наших національних символів. Сходження на Говерлу - справа престижна. Довелось піднятися на найвищу точку країни і журналісту "Деснянки Вільної" Віталію Адруг.

Наша інтернаціональна група з різних міст не тільки України, а й сусідній Росії у складі семи осіб на чолі з професійним коломийським альпіністом Дмитром здійснювала сходження по одному з найбільш доступних маршрутів. Фактично з боку Івано-Франківської області їх три. Піднімалися ми по найлегшому з них, а спускалися - за більш складного через крутизни схилу. Третя туристична стежка - через сідло Брескул, повз витоку річки Прут, 80-метрового водоспаду і на полонину Пожіжевськую - вниз. Саме на останньому маршруті, проходячи по Чорногірському хребту Карпат, можна побачити залишки прикордонних стовпів: до 1939 року тут проходив кордон між Польщею та Чехословаччиною. А ще, так як цей хребет вважається основним у Карпатах, тут протягом кількох століть вивчають карпатську природу, ведуть дослідження. Нині працюють кілька біологічних і географічних стаціонарів, лавинна станція і навіть обсерваторія.

Сходження по цьому маршруту зайняло б занадто багато часу, а його у нас було обмаль. Тому, доїхавши на мікроавтобусі до навчально-спортивної бази "Заросляк", яка знаходиться на території Карпатського національного природного парку, і зареєструвавшись у гірських пошуковиків-рятувальників, далі пішли пішки. Дорога настільки втоптана, що не потрібно шукати по ходу руху ніяких маркувань маршруту - заблукати просто неможливо. Але йти важко, по-перше, весь час вгору, а, по-друге, доводиться весь час дивитися під ноги, щоб не спіткнутися об оголені корені хвойних дерев та каміння.

- Невеликий привал! - Командує Діма, і ми зупиняємося. - Це остання точка, де можна набрати питної води.

Дійсно, хоча ми весь час йшли уздовж гірської річечки Прут, але саме в цьому місці найбільш зручний підхід до води.

Кілька хвилин відпочинку, і ми рухаємося далі. Добре, що спека не дошкуляє - йдемо весь час лісом, по холодку. Цей відрізок шляху протяжністю два кілометри - половина всього маршруту, але самого пологого. А далі ліс закінчується, і ми входимо в зону чагарників.

Якщо досі ми йшли гуськом, щільно, то на цій ділянці вже почали віддалятися один від одного. Лідерство захопила молода пара з Києва Олена і Макс, намагався не відставати і я, але все ж оглядався на інших учасників сходження (а це був "слабка стать"): чи не потрібна допомога? До речі, довелося "відібрати" у киянки Лесі та москвички Наді їх загальний рюкзак, так як він помітно їх гальмував. А одеситці Олі явний дискомфорт доставляв футляр від фотоапарата, який теж незабаром опинився у мене на плечі. Замикав ходу, як і належить, інструктор Діма.

Пішов крутий підйом. Добре, що не довгий. А далі-майже горизонтальна стежка вздовж прірви завглибшки 70 метрів. Виявляється, саме тут зірвалися з уступу 25-річний рівнянин Павло Коршиков та його 21-річна подруга Ірина Приходько. 1 січня 2009 ось так трагічно завершилася для них на Говерлі зустріч Нового року.
Ще зусилля, ще "пару кухлів" вичавленого поту - і нарешті, вершина. Ан ні! Тільки чергове підніжжя, плато, де, до речі, пасуться корови!

- Так вони ж на чотирьох, їм легше, - сміється Діма. А ось і пам'ятник загиблим хлопцям...

Знову невеликий привал, і ми йдемо на штурм останнього "бастіону" найвищої гори України. Круто. Але про це краще не замислюватися, а просто йти. І, о диво! Вершина показується так несподівано. Фініш!

Так от вона яка, Говерла - символ України!

- А людей тут, як у Ялті на пляжі! Вибачте, дозвольте, дайте пройти - так і хочеться сказати, - жартую.

Що правда, то правда. Дійсно, яблуку впасти нікуди. Зате який чудовий вид, який дивовижний за красою краєвид! Он там десь Івано-Франківськ. Там - Коломия, а там Закарпаття, лівіше - Буковина. Вся Україна як на долоні! А там вдалині і румунське місто Сігету-Мармацієй в серпанку видніється. Здорово!

Вершина Говерли - це майданчик метрів 70 на 50. Щодо плоска. Трави майже немає - витоптали. Земля упереміш з каменями. Бетонна стела незрозумілого призначення, вся в написах, як Рейхстаг в 45-му. Скульптурна композиція "Тризуб", в мармурову плиту якої закладено капсули із землею з усіх регіонів України. Чернігівщина представлена Крутами. Ще металевий хрест, встановлений до 5-й річниці Незалежності України за гроші одного чернівецького спонсора. Мабуть, і все.

На вершині майорить Державний прапор України! Приносять його або постійно "прописаний", сказати важко, але, кажуть, він є завжди! З прапором обов'язково фотографуються. Не оминули цей ритуал і ми, попросивши дівчину з іншої групи закарбувати нас з офіційним символом країни. Не відразу розібралася вона, де в шести різних чужих фотоапаратах спускова кнопка.

Ось і фото на пам'ять. Залишилось закріпити подія тостом. Настоянка на 30-ти карпатських травах, пляшечка якої "випадково" виявилася у нашого інструктора в рюкзаку, була дуже до речі. Знайшлися і імпровізовані бутербродики з салом, яблука.

Але час не чекає. Час йти вниз - хмари насуваються, як би під дощ не потрапити. Туго доведеться спускатися по глинистому грунту, ой туго! Місцеві знають, що негода на Говерлі - часте явище, от вчора, кажуть, тут град пройшов.

Півтори години - і ми на місці. Це набагато швидше, ніж підніматися. Стало тепліше, куртки можна вже і на пояс зав'язати. А на вершині було прохолодно, дув сильний вітер, і вітровка дуже знадобилася. Та й дощовик мав при собі кожен з нас, про всяк випадок. Не знадобився.

Наша група здійснила сходження за 2 години 20 хвилин. А в більшості випадків воно займає від трьох до чотирьох годин, в залежності від погоди і контингенту.
- Вашій групі пощастило, - підсумував Дмитро. - Ідеальна погода сьогодні. А взагалі з Говерлою жарти погані: сніг на вершині, буває, лежить до середини літа!

Ну от підкорена найвища гора України. Маса вражень і відчуття гордості за країну. Яка ж ти велика і красива! Особливо виразно це відчуваєш на висоті, далеко від мирських суєт. Але треба прощатися. До побачення, Говерла!