Вічнозелені ліси, гірські вершини й гряди, бурхливі потоки, ріки... Хіба забудеш їх, відвідавши Карпати хоч раз? Не менш дивовижна історія краю, прадавня народна архітектура, місцеві традиції, звичаї, побут. Римські монети, які подекуди тут знаходять, засвідчують широкі торговельні зв'язки краю. Поселення Ступниця, Старе Місто, Спас, Стара Сіль існували ще в часи Київської Русі. Про належність цих земель древній руській державі свідчать і назви урочищ: Галича Гора, Княжа Гора, Боярське Пасовище. Можливо, вже тоді були відомі й сьогоднішні гуцульські поселення Когів, Пистинь, Уторопи, Печеніжин... Цікава, з реліктами сивої давнини, народна архітектура Українських Карпат, представлена в музеях просто неба Києва, Львова, Ужгорода, Чернівців.

Найбільш повно вона демонструється у Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Сюди із Карпат перевезено більше 100 оригінальних пам'яток. Всього на сьогодні під охороною держави перебуває понад 200 пам'яток житлового, культурного і громадсько-виробничого характеру з цього величезного регіону. Але пишатися нема підстав. Це дуже мало. Крім того, пам'ятки представлені в музеях, чи ті, що зберігаються на місцях, репрезентують далеко не всі райони Карпат. Особливої (і негайної!) допомоги потребують найцінніші зразки народної архітектури, розташовані на трасах, шляхах туристичних маршрутів. Бо часом саме вони якраз і занедбані. Це насамперед традиційне житло, садиби, господарсько-виробничі споруди: водяні млини, олійні, сукновальні, гончарні майстерні, кузні тощо. Ми вже говорили про замкнуті з усіх боків двори — "ґражди", неповторні пам'ятки народної архітектури, яким немає ціни. Деякі з них розташовані високо в горах. Безсумнівно, ці споруди варті того, щоб до них прокласти нові туристичні маршрути (не кажучи про те, щоб включити в існуючі), використовувати їх як своєрідні готелі. «Ґражди» можна було б утримувати за принципами сімейного підряду (у випадку, коли поряд є житло, де мешкатиме родина-господар) або кооперативу (для цього треба дозволити закупівлю комплексу). Звичайно, все це необхідно як слід обдумати.

На часі також створення музею полонинського господарства, про що не раз ішлося на наукових нарадах та конференціях. Потреба в такому закладі викликана зміною характеру пастушого полонинського скотарства у зв'язку з перебудовою всього господарсько-побутового і культурного укладу населення. Такий музей дав би змогу зосередити в одному науковому центрі великий фактичний матеріал, який розмежовував би етапи господарсько-культурного освоєння зон високогір'я, свідчив про важливу роль східнослов'янських традицій у розвитку народної культури всього карпатсько-балканського ареалу.

Музей полонинського скотарства можна було б збудувати між старим і новим перевалами Синевірського хребта. Ця місцина знаходиться в центрі Українських Карпат, де сходяться межі етнографічних районів — Гуцульщини та Бойківщини. До «плюсів» зараховуємо і близькість туристичних шляхів, згадуваного вище майбутнього музею лісосплаву на Чорній річці, відомого санаторію в с. Сойми і, зрештою, славнозвісного, неповторної краси озера Синевір. Окремо слід вирішувати питання охорони пам'яток народної архітектури на території, яку займає Карпатський національний парк. Проблему найкраще було б розв'язати з огляду на збереження природних комплексів. Саме комплексної системи організації охорони пам'яток архітектури, історії та природи домагаються музейні працівники Закарпатського краєзнавчого музею.

Такі в загальних рисах основні завдання в плані збереження народної архітектури Карпат, і знову — про ґражду. Вона зводилася народними зодчими, оберігаючи, захищаючи наших пращурів від усього ворожого, лихого — як уособлення доцільності, мудрості і краси. То ж спадає на думку: от, коли б усі пам'ятки народного генія — туди, у двір ґражди! Не обов'язково по пе