Українські Карпати характеризуються дубовими і буковими лісами. Наприклад для терас Тиси, Боржави і Латориці типовими є дубово-ясеневі заплавні ліси (Querceto roboris-Fraxinetum). На ці ліси впливає рівень ґрунтових вод. А ось південні схили Чорної гори і Юлівських гір вкриті дубовими лісами із участю південноєвропейських видів дуба.

Крім того, дубові ліси поширені також у горбогір’ї. А в кількох із цих лісових масивів, площею від десятків до сотень гектарів можна розпізнати грабово-дубові пралісі (Carpineto-Quercetum roboris). Внаслідок впливу сільського господарства кількість дубових лісостанів значно скоротилися. Надзвичайна сильна зміна умов місцезростання більшості ще збережених дубових лісів, зумовлена осушенням та іншими меліоративними заходами, а також випасання худоби, призводить до їх масового усихання.

А оптимальні умови зростання бука - висотний пояс від 350 до 1450 метрів над рівнем моря. На буроземах формуються чисті бучини (Fagetum sylvaticae). Вони такі чисті, що мають бідний нижній ярус (підлісок), і їх називають "Fagetum pauper" або "Fagetum nudum". У трав’яному покриві поширені анемона дібровна (Anemone nemorosa), папороті безщитник жіночий (Athyrium filixfemina) та щитник австрійський (D. austriaca), квасениця (Oxalis acetosella) і ожина шорстка (Rubus hirtus). Чисті бучини характеризуються високою зімкнутістю; запас деревини - від 400 до 650 м³/га. Поряд із чистими бучинами є багато перехідних варіантів до мішаних лісів. У теплих нижніх поясах через знижену конкурентоздатність бука домішкою виступає дуб скельний. (Querceto petraeae-Fagetum). В межах власне букового поясу на відкритих вапнякових масивах або відслоненнях, залежно від частки дрібнозернистого ґрунту, до нього залучається тис і липа.

З іншого боку, прохолодні верхні пояси сприяють формуванню деревостанів бука, змішаних із ялицею і смерекою. Вони ще багатіші ніж чисті бучини. Запас подекуди досягається до 1200 м³/га. Ці типи лісу також відзначаються високою стійкістю проти вітровалів і сніголамів. Довгий час букові деревостани були поза сферою господарської зацікавленості. Великі, сполучені між собою масиви належали крупним землевласникам і використовувались ними лише для приватних полювань. Тільки з початку 19 століття настав час і їх масштабного вирубування з наступним залісненням смерекою.