Десь просто неба на землі,
А де — це нам байдуже,
Жили гуцули, добрі й злі,
Вродливі і не дуже.
Хто ліс рубав, товар кохав,
А хто ще був при силі —
Черемошем дараби гнав,
Долав пінисті хвилі.
(Михайло Івасюк)
Історія промислового
сплаву карпатського лісу по бурхливих карпатських потоках бере свій
початок в середині ХІХ ст. З цiєю метою в горiшнiй частинi рiк Бiлого i
Чорного Черемошу австрійські власті та приватний капітал почали будувати
малi водойми (клявзи), з яких спецiально запущена вода спускалася,
заповнювала русло i сплавляла скинутi у нього зрубанi колоди дерева.
Бiля Кут на т. зв. "решiтцi" затримували це дерево i в'язали в плоти,
якi гуцули називали дарабами, i плотогони вели їх до Буковини.
На початку XX ст. почали
будувати у верхнiй частинi Чорного i Бiлого Черемошу великi водоймища,
до яких стягували вирубанi колоди лiсу. Це водоймище було практичнiше
тим, що випушена вода пiднiмала рiвень води в руслi на деякий час, i
саме тодi плотогони могли спокiйно сплавляти плоти. Але до того ще треба
було упорядкувати як русло, так i береги рiки, очищати вiд камiння i
скель. З цього часу сплав дерева з найглибших гуцульських гiр проходив
тiльки за допомогою зв'язаних плотiв. Це була велика рiчкова дорога, яка
тягнулася понад 200 км.
Ефективнiсть сплавiв, в першу чергу,
залежала вiд професійної вправностi плотаря, якого гуцули називали
керманичем. Вiн мусiв досконало знати кожний поворот рiки, майже кожний
камiнь на шляху і, зрозуміло, мати неабияку міжність. В iнакшому випадку
сплавний лiс, коли затримувався на якiйсь перешкодi, створював
дерев'яний затор i пробку, яку гуцули називали загатами, внаслiдок чого
все затримувалося. Наступнi плоти наїжджали один на другого, i треба
було кiлька або кiльканадцять днiв розбирати плоти i знову їх в'язати.
Проходження надзвичайно
складного водного шляху від верхів'їв обох Черемошів до місця їх
впадіння у Прут в кращому випадку, при відсутності форсмажору, тривало
не менше двох днів, хоча коротші маршрути долалися і за один світловий
день. І все це відбувалося у безперервному русі, без привалів на обід чи
перекур і в постійному напруженні. Дараби зв'язувалися з двох шарів
колод, і нижній при сплаві так стирався об каміння, що інколи залишалося
лише півстовбура в діаметрі. Але й такий кінцевий результат завдяки
дешевій робочій силі приносив чималі прибутки спершу приватному
капіталу, а за радянського періоду — державній скарбниці. Плотогонам
лишалася тільки слава, іноді посмертна, так як рідко який рік обходився
без трагічних випадків серед тогочасних рафтерів.
Ударні
радянські темпи вирубування карпатських лісів згасли лише у 70-і роки
минулого століття. Саме на кінець цього десятиліття припадає й остання
сторінка карпатських лісосплавів. З того часу транспортування
заготовленого в горах лісу вже починає відбуватися виключно суходолом.
