- Фото з видання Дерев`яні Храми Українських Карпат, Прибєга Л. В.
Своєрідною
об'ємно-просторовою структурою та пластик форм приваблюють пам'ятки
храмової архітектури лемківської школи традиційної архітектури. Як уже
зазначалося, історико-етнографічний регіон Лемківщина займав невелику
територію на півночі Закарпаття. Однак ареал традиційного будівництва
лемківської школи охоплює майже все Закарпаття.
Гірське населення
Карпат має багато спільних рис у житті та побуті, особливо це
стосується бойків і лемків, які переважно займалися землеробством.
Схожим у них є і традиційне будівництво
Бойківський тип храму
послужив основою розвитку церков лемківської школи. Їх інтенсивне
поширення в Закарпатті відбувається на рубежі XVIII-ХІХ ст., коли в
цьому краї зміцнили свої позиції римо-католицька та греко-католицька
церкви. Латинізація зовнішнього вигляду церков і спричинила їх
перебудови та появу над бабинцем високої вежі-дзвіниці.
Значні
перебудови церков відбувалися у період з 1773 до 1806 рр. і
здійснювалися вони часто за зразковими проектами, розісланими 1779 р..
За цими правилами зводилися й нові храми. успадковуючи усталені
будівельні прийоми та форми, відпрацьовані багатьма поколіннями народних
майстрів.
Досліджуючи лемківські храми Закарпаття Г. Логвин
виділяє два типи церков цієї школи. До першого він відносить храми, в
яких нава і вівтар мають завершення із зламами та високу вежу над
бабинцем. Другий тип - це переважно двозрубні храми, в яких нава та
вівтар мають склепінчасті перекриття та завершуються стрімкими дахами,
але також з високою вежею над бабинцем. Отже, характерною ознакою
лемківських храмів є динамічна композиція завершень у напрямку
схід-захід від вівтаря до бабинця, над яким височить каркасна вежа.
Тенденції
взаємопроникнення традицій бойківської та лемківської шкіл найвиразніше
простежуються у храмових спорудах північного Закарпаття, де збереглося
кілька церков, створених на основі бойківських традицій, але зовні вони
мають ознаки вже лемківської архітектури. Це передусім Михайлівська
церква в с. Ужок, зведена 1745 р. За планувально-просторовою структурою
це тризрубний триверхий храм, де квадратний центральний зруб - нава -
значно більший за зруби вівтаря та бабинця. Нава та вівтар перекриті
чотиригранними наметовими верхами відповідно з двома та одним зламом.
Над бабинцем влаштовану невисока каркасна вежа, яка вища за вівтарне
завершення, але поступається верху нави. Широке піддашшя. що переходить в
дахи вівтаря та бабинця, оперезує всю споруду. Виявлені триверхість та
ритм горизонтальних членувань говорять про бойківський тип храму, але
каркасна вежа над бабинцем - це жест у бік тенденцій лемківської школи.
Трансформація
образу бойківських храмів із наданням їм риси лемківської школи
відбувалася часто й шляхом перебудови вже існуючих споруд. Саме так
сталося з Покровською церквою 1645 р. у с. Кострина, яку перевезли із с.
Сянок на Львівщині у 1703 p., а пізніше, у 1761 p., над західним зрубом
храму звели каркасну дзвіницю.
У сучасному вигляді Покровська
церква тризрубна триверха. Середній зруб - нава - ширший за бічні, у
плані наближений до квадрата, завершується чотиригранним наметовим
покриттям з двома заломами. Бічні зруби також у плані наближені до
квадратів. Покриття вівтаря влаштоване аналогічним способом, як і нави -
чотиригранне, наметове, з двома заломами, різновисоке із завершенням
нави. Над зрубом бабинця влаштована емпора та невисока вежа-дзвіниця
каркасної конструкції з галереєю та чотиригранним наметовим дахом.
Незважаючи
на те, що в загальній структурі споруди своєю масою виділяється
середній зруб із завершенням, домінантна роль у загальній композиції
храму належить вежі над бабинцем; завдяки їй створюється динамічний рух
об'ємів у напрямку схід-захід. Ця динаміка посилюється ритмом
горизонтальних членувань завершень та широкого піддашшя на тлі
мальовничого пасма Карпатських гір.
Подібна до попереднього храму
й історія церкви святого Василія в с. Сіль. Зведена у 1703 р. за
бойківськими традиціями в с. Сянок церква у 1834 р. була перевезена на
сучасне місце й перебудована. Зберігаючи в основі своїй первісну
тризрубну структуру та наметове покриття над центральним зрубом, храм у
результаті зведення над бабинцем високої вежі та перебудови дахів змінив
своє архітектурне обличчя. Оновлена об'ємна композиція. що набула
динамічного розвитку у напрямку схід-захід, надала споруді рис
лемківських традиційних храмів.
Виплив бойківської школи
храмового будівництва помітний у лемківських церквах свалявської групи,
до якої відносяться Миколаївська церква в м. Сваляві (Бистрий),
Михайлівська церква з с. Шелестове та Покровська церква з с. Канора.
Миколаївська
церква в м. Сваляві (Бистрий) є найдавнішою порівняно з іншими. Зведена
вона у 1588 р. за традиціями бойківської школи; у 1759 р. була значно
перебудована і, відповідно, набула рис лемківської школи. Передусім, над
бабинцем була споруджена висока каркасна вежа з підсябиттям та
шестигранною банею над ним. Навколо бабинця влаштоване опасання на
різьблених стовпах, дах якого впирається у вежу та поєднується з дахом
вівтаря. Дахи вівтаря і нави вінчаються невеликими маківками з хрестами
над ними, підкреслюючи динамічний ритм верхів від вівтаря до бабинця.
Від бойківського храму збереглися лише зруби вівтаря та нави із
заломами.
Архітектурно-топологічне значення Миколаївської церкви в
м. Сваляві полягає в тому, що вона стала взірцем для нових храмів цієї
групи зокрема для церков у селах Шелестове, Обава, Плоске, Медведівці та
ін. З усіх названих церков лише храм у Сваляві вберігся на місці нового
зведення. Всі інші церкви зазнали неодноразових перенесень. Так. церква
XVIII ст. із с. Медведівці у 1927 р. була перевезена у м. Прагу церква
села Обава - в м. Нове Праце в 1930 р. Церкви із сіп Шелестове та Плоске
також переносилися, але залишилися в Україні.
Одним із
найдосконаліших храмів лемківської школи є Михайлівська церква з с.
Шелестове, побудована в 1777 р. У 1927 р. її перенесли до м. Мукачевого.
а в 1976 р. - до Ужгорода в Закарпатський музей народної архітекіури та
побуту. За планувально-просторовою структурою храм відноситься до
двозрубних, тридільних, триверхих. Вівтар та нава квадратні в плані,
завершуються наметовими чотиригранними верхами із заломами: над навою –
три, а над вівтарем - два. На відміну від Миколаївської церкви у
Сваляві, завершення нави та вівтаря в Михайлівській церкві з с.
Шелестове органічніші, вони випливають із конструкції наметового
покриття та акцентуються маківками. Над бабинцем, що однієї ширини з
навою, височіє вежа з підсябиттям із чотиригранною барокового характеру
банею над ним. Бабинець і наву оперезує розвинене опасання на різьблених
стовпах, що поєднується з дахами бабинця та вівтаря. Горизонтальні
членування верхів храму органічно пов'язані з динамічною композицією мас
споруди, а вся форма позначена вишуканістю пропорцій.
Дещо
пізніше, в 1792 p., була споруджена Покровська церква в с. Плоскому - не
менш визначна пам'ятка лемківського храмового будівництва ніж церква в
с. Шелестове. У 1920 р. Покровську церкву перенесли в с. Канору а ще
через 50 років її перевезено до Киева в Музей народної архітектури та
побуту в с. Пирогово.
Покровський храм, як і Михайлівська церква з
с. Шелестове за типологічними ознаками двотрубний, тридільний,
триверхий. Майже квадратна в плані нава перекрита наметовим
чотиригранним верхом з двома заломами. Покриття гранчастого
п'ятистінного вівтаря має два заломи. Співмірні параметри вівтаря і
нави, барокові верхи, які в поєднанні з завершенням стрункої вежі над
бабинцем, створюють динамічну композицію мас споруди. Аналогічно, як у
Михайлівській церкві з с. Шелестове, виконане тут і опасання на
різьблених стовпцях, що охоплює стіни бабинця та нави.
В
інтер'єрі храму влаштовані хори та зберігся іконостас. Освітлення
вівтаря здійснюється через прорізи між колодами по одному з трьох боків
нижньої частини зрубу та двох - на рівні наметового покриття. Віконні
отвори нави влаштовані в бокових стінах по одному маленькому внизу та по
два спарених - у верхній частині зрубу, зміщеними у бік вівтаря.
До
свалявської групи церков лемківської школи традиційного храмобудування
слід віднести й Миколаївську церкву в с. Чорноголова. Це двозрубний
тридільний храм з вежею над бабинцем та опасанням навколо бабинця та
нави, з переходом у піддашшя навколо вівтаря. Суцільний похилий дах
поєднує зовні вівтар і наву в масивний об'єм. Вежа над бабинцем
каркасної конструкції, з підсябиттям та відкритою галереєю-аркадою,
завершується барокової форми главкою. Про те, як свідчить дослідження,
початково у XVIII ст. храм імовірно мав характер бойківських церков.
Напис на одвірку південної стіни є доказом того, що у 1794 р. майстром
М. Химичем із с. Лючки була здійснена реконструкція храму. Про наступні
перебудови певною мірою свідчать відмінності застосованої деревини: якщо
зруб основного остову споруди виконаний із ялинових брусів, то каркас
вежі над бабинцем, конструкція даху та опасання є дубовими. Важливо
звернути увагу, що характерні для бойківської школи наметові з заломами
покриття над вівтарем та навою залишилися тут без змін. Відповідно не
змінилася організація внутрішнього простору храму з його висотним
розкриттям та поєднанням усіх приміщень через арку-виріз у стіні між
бабинцем і навою.
Розгляд храмів лемківської школи продовжимо з
Миколаївської церкви (верхньої) в с. Середнє Водяне - однієї з
найдавніших дерев'яних церков України, що відноситься до другої групи.
За
місцевими переказами. Миколаївська церква була зведена у 1428 р. На
рубежі XVI-XVII ст. храм було перебудовано, в результаті збільшена
висота зрубу нави та бабинця. Перебудови, що сталися близько 1760 p..
призвели до влаштування коробових склепінчастих перекрить у вівтарі та
наві, надбудові вежі над бабинцем. Таким чином, храм набув сучасного
вигляду.
За планувально-просторовою структурою Миколаївська
церква в с. Середнє Водяне відноситься до двозрубних тридільних.
Бабинець і нава тут прямокутні, однієї ширини; вівтар прямокутний, але
вужчий. Обидва приміщення перекриті коробовими склепіннями; в бабинці -
плоске перекриття. Невеликі заломи зрубу нави та бабинця зовні виявлені
піддашшям, що оперезує по периметру всю споруду. Висока каркасна вежа
над бабинцем завершується пірамідальним дахом і підсябиттям. У поєднанні
зі стрімкими різновисокими дахами вівтаря та нави, вежа створює
асиметричну композицію форми споруди, її динамічний розвиток у напрямку
бабинця. Загалом масивні лаконічні форми створюють суворий
монументальний образ споруди. Таким же суворим і лаконічним сприймається
й інтер'єр храму, який дещо пом'якшується живописом чотириярусного
різьбленого іконостаса, створеного у 1761 р. Давній стінопис, імовірно
XVII ст., у вівтарі, наві та бабинці досить пошкоджений, зберігся
фрагментарно.
Тематика стінопису визначається біблійними
сюжетами. Розміщені поярусно настінні розписи колись суцільним килимом
вкривали стіни. У фрагментах живопису, що збереглися зокрема в наві,
проглядаються сцени "Страстей Господніх". У бабинці на стелі видніється
зображення Богоматері - "Знамення". Загалом, живопис має декоративний
характер, а постаті зображені в народній виконавській манері.
Дуже
схожою за планувальною та об'ємно-просторовою структурою до розглянутої
церкви святого Миколая в с. Середнє Водяне є Миколаївська церква в с.
Колодному. Це також двозрубна тридільна споруда, де нава та бабинець
однакової ширини. а вівтар вужчий. Нава та вівтар перекриті коробовими
склепіннями і завершуються стрімкими дахами. Над бабинцем піднімається
висока каркасна вежа з підсябиїтям. На другому ярусі бабинця влаштована
відкрита галерея з виходом на хори. Із західного боку до бабинця
прибудована галерея на різьблених стовпах. На рівні заломів основного
зрубу влаштоване широке піддашшя, яке плавно переходить у покрівлю
вівтарної частини та зливається з галереєю перед бабинцем.
Такою
склалася пам'ятка в результаті декількох перебудов, що мали місце
протягом трьох століть. Детально дослідивши пам’ятку, її стан та
конструктивно-технічні особливості, науковці визначають принаймні три
основні періоди її будівництва та перебудов. Імовірно, побудована у 1470
р. в урочищі Одарів, згодом церква була перенесена на нинішнє місце.
Значні перебудови церкви сталися у другій половині XVI та наприкінці
XVII ст.
Форми храму позначені монуметальністю. Це враження
посилюється характером зрубу, виконаного з величезних дубових плах та
фактурного покриття з дубового ґонту, так званого клину. Однак вишукані
співвідношення об'ємів споруди, пластичне трактування завершень вежі та
динамічна композиція об'ємів надають споруді надзвичайної привабливості.
Інтер'єр
храму, з точки зору просторової організації, лаконічний і простий.
Урочистий характер йому хіба що надає різьблений іконостас, поновлений у
1737 p., та стінопис. Настінні розписи, виконані у XVIII ст.,
покривають площини стін та склепіння нави, а також стіни вівтаря.
Збереглися фрагменти стінопису і в бабинці.
Миколаївська церква в
с. Колодному безумовно є унікальною пам'яткою за своїми
архітектурно-мистецькими якостями. Але її значимість полягає в тому, що
вона стала взірцем для будівництва інших храмових споруд закарпатського
регіону. До цього типу відносяться церкви так званої хустської групи в
селах Крайниковому, Сокирниці, Даниловому та Олександрівці.
Найвиразнішим в архітектурно-мистецькому відношнні є Михайлівська церква
в с. Крайниковому збудована у 1668 р.
За планувально-просторовою
композицією Михайлівська церква в с. Крайникове повторює храм в с.
Колодному. Це також двозрубний., тридільний, з високою вежею над
бабинцем храм. Майже квадратна в плані нава, однакової ширини з
бабинцем. перекрита коробовим склепінням. До неї прирубаний значно
вужчий вівтар із склепінчастим перекриттям та стрімким дахом. Бабинець і
нава об'єднані спільним дахом та піддашшям, яке охоплює і ганок-галерею
з західного боку бабинця. На відміну від церкви в с. Колодному, де
галерея влаштована на різьблених стовпах, ґанок у Михайлівській церкві
зрубної конструкції з невеликими уступчастими вирізами в стінах на
зразок бійниць.
У Михайлівській церкві помітна схильність майстра
до декоративно-пластичного опрацювання окремих деталей споруди.
Передусім це оздоблення порталів дверей декоративним різьбленням, що
складається з мотивів "вірьовки", трикутників, розеток тощо. Явно
декоративний характер із відгоміном готики має завершення над
підсябиттям вежі. В інтер'єрі храму урочистість справляє іконостас,
виготовлений одночасно з побудовою церкви.
За своєю композиційною
структурою іконостас традиційний, чотириярусний із канонічною системою
ікон. У рельєфному різьбленні каркаса переважають мотиви виноградної
лози.
Серед найдавніших церков хустської групи є Успенська церква
в с. Новоселиця, яку ймовірно було збудовано між 1654-1656 pp.. У цьому
невеличкому храмі продовжується розвиток ідеї просторової організації
храмів лемківської школи, започаткованої в Миколаївській церкві с.
Колодного. Це також двозрубна, тридільна, з високою вежею над бабинцем
споруда. Прямокутні бабинець і нава однієї ширини. вівтар вужчий, також
прямокутний; його покриття органічно переходить у піддашшя, а масивний
дах нави та бабинця завершується об'ємом вежі, створюючи досить
динамічну композицію форми у напрямку схід-захід. Вежа над бабинцем
завершується підсябиттям з відкритою галереєю та високим, готичним за
пластичною стилістикою, шпилем. Покриття дахів храму дубовим ґонтом
додає споруді композиційної цілісності й образної монолітності.
У
храмі вражають широкі обрамлення дверних прорізів бабинця. Виконані з
широких дубових колод, одвірки зберегли декоративне різьблення з
мотивами "вірьовок" і солярних знаків.
В інтер'єрі нави
перекритому склепінням зрубної конструкції з невеликими боковими
заломами, особливу увагу привертають фрагменти уцілілих настінних
розписів, виконаних, імовірно, у другій половині XVII ст., митцями
галицької школи. Краще за інші збереглася в церкві композиція "Страшний
суд". Як свідчить напис під розписом його виконав у 1662 р. раб Божий
Юрій Петришин. Збережена пам'ятка сакрального стінопису дає уявлення як
про високий виконавський рівень митця, його обізнаність у рисунку та
пропорціях людського тіла, так і в тональному моделюванні форми. Досить
помітним у розкритті біблійних оповідей є недотримання народним майстром
богословських канонів, бо типаж розписів тут явно запозичений з
місцевих жителів, а їх зображення спрямоване на виявлення вад
повсякденного життя.
Ще один храм хустської групи - церква святої
Параскеви в с. Олександрівка. Сучасний вигляд храму склався в середині
XVIII ст. Дата 1753 р. засвідчує останню перебудову церкви. Від
попередньої споруди схоже зостався лише зрубний остов і відповідна його
традиційна схема планування, в якій бабинець та нава рівноширокі, а
вівтар вужчий, наближений до квадрата.
Наступна перебудова
безумовно виконувалася майстром досвідченим і вишуканого смаку.
Розвиваючи форму храму в традиціях школи, він прибудовує до бабинця
галерею-ганок на різьблених стовпцях та поєднує його піддашшям з іншими
об'ємами споруди, а також надбудовує над бабинцем вишуканої пластики
високу вежу увінчану підсябиттям зі стрімким шпилем і чотирма
грибоподібними вежками.
В інтер'єрі храму первісний традиційний
устрій зберігся краще, хоч у стіні між бабинцем та навою вже в середині
XIX ст. був влаштований виріз-арка, який об'єднав простір цих двох
приміщень. У середині XIX ст. передусім впадає у вічі чотириярусний
іконостас із соковитим різьбленням, виконанні! за канонами християнської
Церкви. Імовірно, він відноситься до кінця XVII - початку XVIII ст. У
зв'язку з обмеженою шириною нави, членування іконостаса по горизонталі
дещо звужені, і відповідно постаті апостолів по вертикалі мають
видовжений характер. У той же час така конфігурація членування візуально
збільшує висоту простору нави, що завершується дещо присадкуватим
склепінчастим покриттям.
У храмі святої Параскеви зберігся також і
настінний живопис із зображеннями сцен, що присвячені християнським
святим та празникам, і на теми біблійних оповідей. Стінопис виконаний у
1779 р. Стефаном Маляром Теребельським, як свідчить напис над дверима
нави.
Однією з давніх церков хустської групи є й Миколаївська
церква в с. Сокирниця. Побудований на початку XVII ст. у с. Шашвар, храм
згодом переносять у с. Сокирницю і в 1770 р. суттєво перебудовують. Від
попередньої споруди залишилися дубові зруби трьох основних об'ємів -
бабинця, нави та вівтаря. У результаті перебудови зруби вівтаря та нави
отримали склепінчасті перекриття; перед бабинцем був влаштований ґанок з
галереєю над ним, поновлені дахи та піддашшя, а також над бабинцем
спорудили високу вежу, увінчану підсябиттям з високим шпилем.
Таким
чином, у результаті перебудови церква набуває традиційних ознак
лемківської школи й визначається як двозрубна, тридільна, одноверха,
тобто з вежею над бабинцем. Отже, історія храму становить науковий
інтерес щодо генези форм традиційного храмобудування, зокрема
лемківської школи.
До типу церковних споруд, розвиток
об'ємно-просторової структури яких було започатковано в Миколаївському
храмі с. Колодного і розвиненого в хустській групі, відноситься й церква
святого Миколая в с. Данилове.
У плані цей храм традиційно
двотрубний, тридільний; бабинець та нава прямокутні, однієї ширини,
вівтар вужчий, також прямокутний. На продовженні зрубу бабинця із
західного боку влаштовано закритий ґанок з невеличкими фігурними
прорізами, а над ним - вишуканих форм відкриту галерею. Нава, бабинець
та галерея поєднуються масивним двосхилим дахом, з якого над бабинцем
виростає струнка вежа з підсябиттям, увінчана височезним шпилем та
чотирма мініатюрними вежками на кутах дашка. Таким чином, створюється
композиційна динаміка об’ємів споруди від вівтаря до бабинця. Цей
динамічний рух досить пропорційно побудованої форми посилюється ще й
горизонтальною лінією, розлогим піддашшям та крутосхилом, на якому
височіє храм.
Сформований у Колодному, Крайниковому та інших
селах тип храму наприкінці XVIII ст. поширився й на інші території
Закарпаття, зокрема на район Міжгір'я, де в поєднанні з традиціями
бойківської школи храмового будівництва склався дещо відмінний тип
лемківських церков, які дослідники відносять до окремої підгрупи. Серед
них особливо заслуговує на увагу Миколаївська церква в с. Ізки,
Введенська церква в с. Буківець та Святодухівська церква в смт Колочава.
Миколаївська
церква в с. Ізки побудована у 1798 p., за планувально -просторовою
структурою - тризрубна. До центрального, майже квадратного в плані зрубу
- нави - прирубані прямокутні бабинець і вівтар. Нава та вівитар
перекриті коробовими склепіннями і завершуються стрімкими дахами з
невеликими маківками на причілках. До бабинця прилягає двоярусна
галерея, яка на другому рівні обходить його з трьох боків. Завершується
бабинець високою вежею з бароковою банею, утворюючи динамічну композицію
об'ємів, характерну для лемківських храмів. По периметру всю споруду
оперезує піддашшя.
Серед об'єктів сакрального облаштування
інтер'єру Миколаївського храму виділяється чотириярусний іконостас XVII
ст. з вишуканим рельєфним різьбленням. Живопис ікон виконаний з великою
майстерністю і впевненою рукою. Живопис ікон лаконічний, побудований на
контурному окресленні постатей, в образах яких увічнені прості люди,
близькі народному майстру.
Аналогічною за планувальним і
просторовим вирішенням до Миколаївської церкви є Введенська церква 1808
р. в с. Буківець. Дата будівництва храму зафіксована на одвірку.
Бабинець, нава та вівтар прямокутні. В об'ємі споруди виділяється
центральний зруб, перекритий коробовим склепінням. Стрімкий дах нави
поєднаний із бабинцем; дах вівтаря значно поступається за масою. До
бабинця прилягає двоярусна галерея, а над ним височіє каркасна вежа, що
завершується відкритою галереєю та бароковою банею. Піддашшя на
кронштейнах, утворюваних випусками вінців зрубу, оперезує храм і разом з
лініями дахів, членуваннями вежі створюється динамічний ритм об'ємів
споруди.
Святодухівська церква в смт Колочаві побудована майстром
Ф. Гекка в 1795 р. Це двозрубна тридільна споруда з гранчастим
вівтарем. Від розглянутих вище храмів відрізняється передусім більш
стрункими пропорціями вежі над бабинцем, що виростає з масивного
стрімкого даху, поєднуючого об'єм нави та бабинця з галереєю. Суцільне
покриття дахів, піддашшя та стін ґонтом посилює враження цілісності форм
споруди та її масивності.
Поряд із церквою одночасно була
споруджена дзвіниця. Це квадратна в плані двоярусна каркасної
конструкції споруда, завершується відкритою галереєю та банею над нею.
Нижній ярус дзвіниці має опасання.
Серед храмів лемківської
школи, що відносяться до міжгірської групи, чи не найдавнішою є церква
Різдва Богородиці в с. Пилипець. За типологічними ознаками храм,
зведений у 1780 p.. відноситься до двотрубних, тридільних, де бабинець
та нава рівно широкі, а вівтар вужчий. Вся зрубна основа храму ховається
під стрімким масивним дахом, з якого над бабинцем виростає витончених
барокових форм висока вежа. Монументальний образ споруди посилюється
широким піддашшям на фігурних кронштейнах.
За
архітектурно-пластичним вирішенням дуже схожою до розглянутої вище
церкви в с. Пилипець є храм святого Миколая в с. Присліп, зведений у
1797 р. Проте за планувально-просторовою структурою суттєва відмінність
їх полягає у тому, що храм святого Миколая є тризрубним, а не двозрубним
та тридільним. Отже, як в ужоцькій, так і в міжгірській групі храмів
лемківської школи відчутний відголосок традицій бойківської школи
храмобудування.
Отже, як бачимо, лемківська школа
характеризується значним розмаїттям храмових споруд, що стало наслідком
регіональних і часових впливів. Лемківська школа традиційного
храмобудування виявилася консервативною щодо збереження більш давньої
двозрубної структури церковних споруд. При цьому зробила значний крок у
розвитку каркасної системи зведення церковних будівель. З галицьким
традиційним храмобудуванням лемківські церкви споріднює широке
застосування сакрального стінопису, а про бойківський вплив свідчать
наметові із заломами покриття дахів. Серед спільних традицій галицької,
бойківської та лемківської шкіл залишається стійкою тридільність
храмових споруд і загальна тенденція застосування горизонтальних
членувань об'ємів.