- Фото із книжки: I. Красовський, Д. Солинко. Хто ми, лемки
У 1772 p. Галичина, в тому
числі територія північної Лемківщини, опинилася під пануванням Австрії.
Ця політична зміна не спричинилася до поліпшення економічного становища
селян-русинів, що проживали в Карпатах. Панщизняний гніт, високі
податки непосильним тягарем лягали на плечі хлібороба, оскільки права
польської шляхти не були анульовані.
Протести селян проти
незаконного підвищення суми податків зобов'язали австрійський уряд уже в
перші роки панування зробити точний опис розмірів земельних наділів
селян. Уже на початку 80-х pp. XVIII ст. з'явилося урядове розпорядження
про складення в 1785—1788 pp. поземельного кадастру з описом земельних
наділів селян. Цей кадастр отримав в історії назву "Йосифінської
метрики" (від імені імператора Йосифа І). Документи кадастру лемківських
сіл збереглися в Центральному історичному архіві УРСР у Львові. Вони
мають величезну вартість при аналізі економічного становища селян, їх
національної приналежності. Ці документи допоможуть точно відтворити
історичне минуле мешканців західних Карпат.
Соціальний і
національний гніт спричинився до виникнення повстання у 1846—1848 pp.,
що завершилося революцією 1848 р. В результаті цих подій була відмінена
панщина. Але подія ця не поліпшила становища селян, які не мали змоги
викупити землю у поміщиків, платити високі податки. Частина селянства
зовсім розорилася і стала безземельною, поповнюючи ще слабкий робітничий
прошарок.
А тому відкриття зарібкової еміграції за океан у
другій половині XIX ст. породило у русинів Галичини надію на поліпшення
життєвих умов. Першими емігрантами в США були русини з західних Карпат, а
започаткував еміграцію Юрко Кашицький — селянин з Нової Веси
Новосанчівського повіту, який подався до США в 1871 р. З цього приводу
галицькі часописи, жартома, але не без підстав, заявили: "Лемки відкрили
Америку".
На той час не тільки у Східній Галичині, але й на
Лемківщині стало помітним національне пробудження. Нову сторінку в житті
мешканців Карпат відкрила "Русалка Дністровая" та автори цієї книжечки,
члени "Руської Трійці" — М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич. На
Лемківщині помітну культурну діяльність розгорнув І. Бірецький. Лемки
щораз відважніше почали заявляти про свої національні права, про права
на культурний розвиток у рідному краю. Польським буржуазним ідеологам
явно не до вподоби було національне пробудження "русінув", і вони почали
кампанію проти офіційного визнання національних прав представників
непольської народності. Почалося цькування як проти назви "русини", а ще
завзятіше проти нової національної назви "українці", робилися
відчайдушні старання "натравити русинів на русинів". Не дивно, що у
таких умовах у середовищі русинів західних Карпат стала більш популярною
етнографічна назва "лемки", яка очевидно виникла від вживаної ними
мовної частки "лем". Назва ця особливо стала популярна на північних
схилах Карпат. В Карпатах сформувалися ще етнографічні групи українців —
бойки і гуцули, та західніше від лемків — польська етнографічна група
гуралів.
Вперше назву "лемки" ввів у історію та літературу Й.
Левицький у передмові до власної "Граматики" (1831). Надалі цю назву
вжили О. Торонський, В. Хиляк та інші. Свою етнографічну територію
русини-лемки, потім також їх сусіди почали називати Лемківщиною.
Історична
доля не дуже прихильною була до лемків і Лемківщини. Від середини XIV
ст. їх територія не належала вже до матірного осередку Русі (України), а
була розчленована Угорщиною і Польщею, пізніше належала до Австрії,
потім до Чехословаччини і Польщі. У склад етнографічної лемківської
території входить південна гірська частина Польщі, північно-східна
гірська частина Чехословаччини та (після 1945 р.) західна частина
Закарпатської області Української РСР.
Ріст національної
свідомості лемків, їхнього переконання, що вони є господарями свого краю
з незапам'ятних часів, був явно не до душі окремим польським історикам,
економістам. Почалися гарячкові пошуки "білих плям" в історії лемків,
пошуки "доказів" про їх "неруське" походження і недавнє перебування в
Карпатах. Була створена нова "теорія" про походження русинів у Карпатах,
теорія "волоської колонізації" західних Карпат у XV—XVII ст. Творцями
цієї "теорії" стали К. Добровольський, А. Стадницький, Е.
Длугопольський. Для її "обґрунтування" взято на озброєння факт масової
локалізації сіл у XV—XVII ст ст. на волоському праві та нечисленні назви
і слова румунського походження в лемківському діалекті.
За цією
"теорією" у XV—XVII ст ст. в Карпати прибули великі валки волохів
(румунів) і колонізували Прикарпаття. Тому що було неможливо відповісти
на питання "Звідки ж взялися русини?", дослідники, серед яких професор
Р. Рейнфусс, пізніше підмінили поняття "волоська колонізація" поняттям
"волосько-руська колонізація". Так чи інакше, мовляв, русини в Карпатах —
це зрусифіковані "волохи", поляки і живуть тут недовго, настав час аби
їх повернути раз і назавжди в лоно костьола і польського народу.
Теорія
"волоської колонізації" Карпат не витримує жодної критики. Якщо б мала
місце така масова міграція румунів, то існували б документальні її
джерела. Та й румуни в умовах Польщі могли б хіба спольщитися або
залишитися румунами, а не стати русинами. Локалізація сіл на волоському
праві аж ніяк не є підтвердженням "во-лоської колонізації", а слова
румунського походження перейшли до лемків від русинів з Закарпаття, які
жили поряд з румунами, або ж від інших сусідів-слов'ян, де вони теж
зустрічаються.
Важливим аргументом проти теорії "волоської
колонізації" є згадана вище Йосифінська метрика XVIII ст. З п'яти тисяч
прізвищ лемків того часу 70 відсотків — це українські або такі, що
творилися за правилами українського словотворення, до 20 відсотків —
загальнослов'янські, певна частина польських і словацьких. Прізвищ
румунсько-угорського походження дуже мало, не більше одного відсотка.
Родини лемків перейшли довгий розвиток, бо такі прізвищ, а як Русип,
Коваль, Мельник та інші носили по 45—50 родин, про що свідчать матеріали
Йосифінської метрики.
Отже, лемки — не волохи (румуни), а давні
русини, які проживали на той час у Карпатах не 100—150 років згідно з
теорією "волоської колонізації", а значно довше. Вагомим аргументом
проти "волоської колонізації" є також той факт, що уже в XIV ст. на
території теперішньої Лемківщини існувала високохудожня школа іконопису,
формувалася велична архітектура храмів.
Ми вже згадували грамоту
К. Ваповської 1593 p., в якій перераховується велика кількість руських
церков на північній частині Лемківщини. Якби в історії була "волоська
колонізація" Карпат, то такої кількості сіл з руським населенням і
церков не могло б існувати. Лемки є автохтонами західних Карпат, давніми
господарями карпатського краю.
Проти теорії "волоської
колонізації" виступили болгарський вчений Д. Кранджалов, чехословацький
дослідник Й. Штіка, радянський історик Ю. Гошко і багато інших.