Королівське Євангеліє 1401 року зберігає багато таємниць з історії та культури Закарпаття

У невеличкій кімнатці-кабінеті тепло й затишно – напалена грубка. Стелажі, старі шафи, картотеки й полотна, численні шухлядки – саме таку картину й вимальовувала моя уява ще з дитинства, коли дорогою до експозицій Ужгородського замку випадала нагода проходити повз таємничі заґратовані вікна приміщень закритих фондів.

Тетяна Яківна Шевніна, головний зберігач фондів Закарпатського краєзнавчого музею й людина-фанат своєї справи, із захватом розповідає про одну із найстаріших писемних пам’яток Закарпаття – Королівське Євангеліє, створене Станіславом-граматиком у 1401. Напередодні 610-ої річниці цього твору до нього прикута пильна увага. Свою оповідь про книгу пані Тетяна розпочинає дещо нетрадиційно – не з періоду створення, а із цікавих і нез’ясованих фактів її новітньої історії.

Для працівників музею досі залишається загадкою, чому у 70-их роках, коли на реставрацію до Києва із музейних фондів забирали цінні експонати: Біблію Франциска Скорини, Біблію Федорова, Мукачівський псалтир та інші унікальні й давні пам’ятки, поза увагою залишили Королівське Євангеліє? Чому книга, датована 1401 роком (і яка вже тоді потребувала нагальної допомоги), не зацікавила реставраторів?

Проте це не єдина пов’язана із реставрацією «біла пляма»  в історії цієї унікальної книги. У 1998 році, коли для крайового музею вдруге настала черга відправляти свої пам’ятки на планове оновлення, Королівське Євангеліє таки потрапило до списку обраних творів. Саме тоді книга вперше за 40 років покинула стіни музею. (До цього вона не змінювала своєї «прописки» ще з 1961 року, відколи наставник Мукачівського монастиря о. Василь (Пронін) передав її разом з іншими цінними виданнями у фонд краєзнавчого музею).

Через три роки, у 2001-му, книга повернулася… точнісінь­ко такою ж. З Києва передали, мовляв, так і так – грошей на відновлення Ко­ролівського Євангелія немає, спеціалістів відповідного рівня – також. Усі подалися на вільні хліба, організували власні реставраційні майстерні, тому якщо хочете – усе за гроші. Звичайно ж, у музею такої суми на той час не було…

Відтоді книга «безвиїзно» зберігається у фондах Закарпатсь­кого краєзнавчого музею ще де­сятиліття. І от 30 листопада цього року Королівське Євангеліє знову вирушило в подорож на малу батьківщину, місце свого створення – Виноградівщину. Там унікальний фоліант представлять на науковій конференції з нагоди його 610-ої річниці. Тетяна Шевніна не приховує тривог та хвилювань із приводу цієї подорожі. Жінка опікується книгою протягом багатьох десятиліть і, розуміючи всю цінність цієї історичної пам’ятки, усвідомлює, яка велика спокуса може виникнути у когось заволодіти цим рукописним скарбом.

Тетяна Шевніна обережно кладе згорток темно-червоної тканини на стіл. Просить вим­кнути спалах на фотоапаратах – це може нашкодити книзі. Легенько і ніжно, неначе під плахтою дитина, розгортає кутики тканини. Світло від лампи падає на книгу. Вона стара. Дуже. Ми знаємо, наскільки. Але усвідомлення цього чомусь приходить пізніше. Пані Тетяна обережно, розділ за розділом гортає перед нами сторінки Королівського Євангелія. Ми фотографуємо, слухаємо розповідь. Один із фактів укотре привертає увагу своєю містичною загадковістю.

…Із книги незрозуміло коли і ким були акуратно вирізані дві сторінки. Усього дві. Із 360. Когось невідомого зацікавила заставка й початок останньої глави Євангелія від Іоана, у якому йдеться про апокаліпсис (загалом же книга є Чотириєвангелієм, себто містить 4 канонічні тексти – від Матфея, Марка, Луки та Іоана). «Чи та заставка була найцікавіша, чи оздоблення головної літери, яка розпочинала розділ, чи сам зміст… Невідомо. До сьогодні так і не вдалося встановити те первісне джерело, з якого переписував Станіслав-граматик. Тож не можемо й відтворити точного, дослівного тексту цих двох сторінок, як і тих, що збереглися не повністю», – розповідає пані Тетяна.

Більшість сторінок книги й справді серйозно пошкоджені вологою та часом, літери розпливлись і майже зникли у розмитих плямах. Відносно чіткими є лише заголовкові написи червоною фарбою. Вони виявилися найбільш стійкими до вологи. Однак, повністю прочитати усі збережені сторінки книги можна лише під інфрачервоним світлом. Палітурка Королівського Євангелія, яка в історичний період його створення зазвичай оздоблювалася шкірою, тисненням, золотом, геть понищена і має жалюгідний вигляд. Жодних коштовних оздоб до наших днів не збереглося. Загубилися десь у попередніх віках…

Проте, й попри це Королівське Євангеліє – неймовірно коштовна, дорогоцінна й унікальна пам’ятка. Тетяна Яківна не без гордості каже: «Це одна з найдавніших, відомих на Закарпатті точно датованих і, головне, авторських, книг.  Не знаю, чи є ще в Україні книги такого значення!»

Нам демонструють передостанню сторінку книги із автографом самого автора – Станіслава-граматика. Чомусь саме при спогляданні його, а не канонічних святих текстів, приходить усвідомлення старовинності книги. Важко повірити, що напис перед нашими очима був зроблений реальною особою понад 600 років тому. Від розуміння цього підпис, книга й уся атмосфера маленького приміщення в замку наповнюються якимось містичним змістом…

Тим часом до кабінету входить закарпатська художниця й мистецтвознавець Одарка Долгош. Зігрівшись біля розпаленої грубки, теж долучається до розмови. Пані Одарка повністю підтримує тезу про унікальність. Каже, що з мистецької точки зору книга й справді є скарбом. У її оформленні застосовувалися різні, надзвичайно цікаві стилі – тератологічний орнамент, народна орнаменталістика, нововізантійський стиль. «Усе це свідчить про те, що людина, яка займалася оздобленням книги, була художньо дуже майстерною, а головне – прогресивною. Так, зразки нововізантійського стилю, окрім Королівського Євангелія, серед творів того періоду зустрічаються хіба ще в Київському псалтирі. А використання народних орнаментів – для того часу явище взагалі неймовірно рідкісне й нове», – каже пані Одарка.

Що цікаво, буквально до недавнього часу вважалося, що у книзі є всього 8 орнаментальних заставок, проте Одарка Долгош виявила, що насправді їх 11. Окрім листків, заповнених текстами й візерунками, у книзі залишилось доволі багато білих полів і навіть зовсім чистих сторінок. Цей факт наштовхує дослідників на одне з можливих припущень про те, що у 1401 році Станіславом-граматиком було закінчено написання книги, але не оздоблення. Для останнього він залишив вільні місця на сторінках. Із цього випливає ще одна з можливих теорій – необов’язково автор тексту був і автором оздоблень (у той час художникам, які розписували книги, не прийнято було підписуватись). Таким чином їх могла здійснювати інша людина. А може й різні люди (досить пригадати різні стилі в оформленні). І, ймовірно, щось завадило завершити художнє оформлення Євангелія повністю. «Але все це тільки припущення, яких може бути безліч, – наголошує пані Одарка і каже: – Потрібні ґрунтовні дослідження для того, щоб щось стверджувати напевне».

Вельми загадковим в історії Королівського Євангелія є і той факт, що старовинна книга із цілою купою особливостей була зовсім невідомою у середовищі науковців і дослідників аж до 50-х років минулого століття, поки
о. Василь (Пронін) не знайшов її у бібліотеці Мукачівського монастиря. Королівське Євангеліє не згадується у ґрунтовних дослідженнях на тему старовинних кириличних фоліантів, які були проведені та опубліковані до того часу. «Це велике щастя, що цю книгу о. Василь (Пронін) передав у наші фонди. Ходять чутки, що після його смерті до бібліотеки Мукачівського монастиря почали приїжджати ласі до старовини люди й звідти стали щось активно виносити. Навіть страшно уявити, скільки неповторних пам’яток таким чином було безповоротно втрачено… Зараз Інтернет у певній мірі надає можливість побачити, які цінності сьогодні зберігаються у приватних колекціях багатих людей!» – каже пані Тетяна.

Що ж, залишається радіти, що Королівське Євангеліє така доля оминула. І воно зараз є унікальною пам’яткою не лише всього краю, але й держави. Невідомо чому все склалося саме так. Можливо, від крадіїв та зловмисників книгу оберігав напис на останній сторінці. Тетяні Шевніній не так давно вдалося повністю розшифрувати й опублікувати її зміст. «Ця сторінка була вміщена до книги приблизно на 100 років пізніше, ніж написано увесь інший текст. У ній йдеться про те, що сім’ї Стоян і Дан (прізвища румунського походження) за корову, за бика, за гроші купують цю книгу і дарують її священикові для того, аби він усе своє життя служив із неї, а потім передав її для служіння своїм дітям та внукам», – пояснює Тетяна Яківна. Завершується ж сторінка, за словами дослідниці, написом-застереженням: якщо хтось цю книгу вкраде, то буде проклятий сам і всі його нащадки. І хоча пані Тетяна каже, що такі попереджувальні фрази були традиційними для всіх книг у той період, на мене вона справляє неабияке враження. Хтозна, може саме перспектива накликати прокляття на себе та наступні покоління вберегла пам’ятку від мисливців за старожитностями.

Напередодні 610-ої річниці Королівського Євангелія почали лунати шапкозакидацькі локал-патріотичні лозунги, мовляв, саме на ньому мають складати присягу президенти України. Адже воно на понад півтора століття старше за широковідоме Пересопницьке. Тетяна Шевніна скрушно хитає головою у відповідь: «Нема що порівнювати. Пересопницьке Євангеліє знаходиться в чудовому стані. Нашому ж потрібна термінова реставрація чи бодай консервація. Його навіть на світло виносити небезпечно! Книга розпадається на очах!» Зараз музеєм, разом із Закарпатським художнім інститутом, розглядається можливість створення точного макету Королівського Євангелія. Тільки таким чином його можна буде відкрити для широких досліджень, – наголошує пані Тетяна. Однак, обидві дослідниці книги вельми скептичні стосовно перспектив її повного відновлення у первісному вигляді. Кажуть, це занадто коштовний проект. Проте й навіть у випадку, якщо будуть гроші, не факт, що знайдуться відповідні технології та спеціалісти. Надії, проте, не втрачають. Пані Тетяна каже, що буде дуже рада, якщо новий сплеск зацікавлення Королівським Євангелієм призведе до того, що на справу його відновлення знайдуться спонсори й меценати.

… Покидаю старовинні приміщення фондів краєзнавчого музею із відчуттям того, що була причетна до споглядання чогось особливого. До таємниці. До клаптика історії, який пройшов крізь віки. Неймовірно хочеться, аби хтось міг так само подумати про цю книгу ще через 610 років.