Ходить Довбуш молоденький
Попід ділок зелененький.
На ніжечку налягає,
На топір ся підпирає,

На топір ся підпирає
Та й на хлопців посвистує:
"Ой ви, хлопці молоденькі,
Убувайтеся скоренько

У бочкори кожанії,
У волоки шовковії,
Бо підемо ми до Дзвінки,
До Штефанової жінки".—

"Ой Довбуше, ти пане наш,
То пригода буде на нас,
Бо куди ми не бували,
Ніде зради не видали,

А там зрада є над нами,
Молодими легінями".—
"Ой ви, хлопці, ви, молодці,
Збирайтеся скоро в гості.

Бігом, хлопці, бігом, бігом,
Бо западуть стежки снігом.
Нам би Кути проминути,
До Косова завернути".

Лиш за гору зайшло сонце,
А вже Довбуш під віконцем.
"Ци спиш, мила, ци ночуєш?
Іде Довбуш — ти не чуєш!" —

"Ой я не сплю, но все чую,
Та вечерю я готую.
Ще Штефана не є дома,
Ще вечеря пе готова.

Вечериця буде пильна,
Усім людям буде дивна".—
"Біда мені до вечері,
Відкрий, мила, скоро двері".—

"Ой не пущу тя до хати:
Буде Штефан про все знати".—
"Пусти, курво, ня до хати,
Аби двері не ламати!" —

"В мене двері яворові.
В мене замки оцільові".—
"Не поможуть двері твої.
Як підложу плечі свої".

Став ся Довбуш добивати,
Стали замки відлітати.
Лише Довбуш двері втворив —
Нараз ІІІтефап з поду стрілив

В саме серце, в ліве плече,
Кров Довбуша густо тече.
"Ой, Штефане, ти, Дзвінчуку,
Нащо-сь ня вбив через суку?"

"Тобі було не гуляти,
Любці правду не казати,
Бо у неї стільки віри,
Як на бистрій воді піни".

Лежить Довбуш край порогу,
Кличе хлопців на підмогу:
"Ой ви, хлопці, ви, молодці,
Беріть мене на топорці.

Беріть мене на топори,
Та несіть ня в сипі гори.
А там мене положіте,
На дрібний мак посічіте.

На дрібний мак посічіте,
З терня вогню іспаліте.
Попіл в землю закопліте
І хрест мені не кладіте,

Аби люди не казали:
"Тут Довбуша поховали".—
"Ой Довбуше, ти пане наш,
То велика біда на нас.

Де будемо ночувати?
Де будемо зимувати?" —
"Сріблом-злотом поділіться
Та по світу розійдіться.

Межи люди розійдіться,
На Маріку не творіться.
Людська кровиця не водиця,
Проливати не годиться".