Хижацька перната сім’я Закарпаття

Красень малий підорлик (Aquila pomarina)

Скопа у процесі добування харчу

Червоний шуліка (Milvus milvus)

Пернатих хижаків у краї понад два десятки. Практично всі з них занесені до Червоної книги України. Однак, попри свій охоронний статус, багато з них є невідомими, або ж просто невпізнаваними людиною.

Відпочиваючі в ужгородському Невицькому розповідають, що мали змогу зустрітися з тамтешніми "орлами”. Більшість так називає чи не всіх хижих пернатих, котрі достовірно не нагадують яструба та сову. Та цьому є і цілком раціональне виправдання: птаха-хижака, любителя висот, побачити вкрай важко, тож і впіймати зором його зовнішні характерні особливості, навіть попри грунтовні орнітологічні знання, практично неможливо. Цікавою вирізняльною ознакою орлів орнітолог Людвіг Потіш називає опереність їх кінцівок: у них пір'я вкриває всі лапи аж до плеснів і утворює, так би мовити, "штанці”. Звісно, таку деталь побачити за кількасот кілометрів – неможливо. Напевне, навіть з біноклем.

Відпочиваючі в Невицькому, за припущенням науковця, справді могли побачити орлиний вид – малого підорлика, який має гніздо над селом Ворочевом. Однак,  імовірніше, що це облітав територію конюк, котрий гніздиться на території, наближеній до Кам'яниці. Останній є найбільш чисельним пернатим хижаком у краї і тому нерідко попадає у поле людського зору. Його і найчастіше плутають з представниками роду Орлів. Та й серед них мало хто впізнає підорлика малого, чи то орла-карлика. Вже за розмірами легко впізнати орла-беркута. Цей хижак – справді велетень: довжина його тіла 76 – 93 см, розмах крил 180 – 240 см. При цьому, самки значно більші за самців: їх вага варіює у межах 3,8 – 6,7 кг, у самців від 2,8 до 4, 6 кг. 

Нерідко плутають і різновиди сови. "Цих птахів теж 13 видів, однак, більшість називає всіх нічних хижачок просто "совою". Найчастіше плутають саме сову "вухату" і "пугача". Вони справді схожі. Відрізняються лише райдужною оболонкою очей та розмірами: "вухата" – до 40 см, а "пугач" – близько 70 см. Однак, звісно, такі деталі вночі і на далеких відстанях розгледіти неможливо".

До речі, загальним стереотипом є і думка про велетенські розміри всіх хижих пернатих. Справді, деякі з них таки вражають параметрами (той же беркут, чи яструб великий). Однак, переважна більшість має 30 – 40 сантиметрів, а вже у польоті розмах крил додає їх тілу з дві сотні сантиметрів. Тому і здаються вони нам такими велетнями.

А фауна хижих пернатих на Закарпатті багата: їх більше двох десятків видів, які належать до різних родів, котрі мають як спільні, так і цілком протилежні ознаки. Однак, за словами орнітолога, популяції хижих птахів у принципі не можуть бути чисельними, оскільки ці представники пернатих знаходяться на вершині екологічної піраміди: за законом вченого Елтона, хижаки у природі завжди малочисельні по відношенню до своїх жертв. А такі види хижих птахів як скопа та червоного шуліку побачити навіть спеціалістам рідко вдається. Їх на Закарпатті залишилися одиниці. На зменшення популяції цих птахів, за словами орнітолога, повпливало саме постійне втручання людини в їхній біотоп: "Скопа потребує для гніздування старе дерево біля водойми, у якій багато риби. У нас старі дерева весь час спалюють”. Меншає з року в рік і корм для скопи: останні 20 років у наших водоймах великі коливання води, через що риби, якою живиться цей птах, у таких водах обмаль”. Найбільше цих пернатих, за словами Людвіга Адальбертовича, гніздувалося на околицях закарпатського Великого Березного. Шулік люди просто поступово витіснили з їхніх місць гніздування – долин рік, а інше облюблене ними місце перебування – рівнинні ліси вирубуються з року в рік все у більших і більших масштабах.

Сьогодні, за словами пана Людвіга, у збереженні орнітофауни, зокрема тієї, що населяє рівнинну лісистість Закарпаття, науковці покладають надії на Притисянський ландшафтний парк: надання території у 14 тисяч гектарів охоронного статусу має призупинити експлуатацію тутешньої флори, а відтак, і збереження фауни краю.