Карпатська різня бензопилою

Автор фото: Олександр Глядєлов

Автор фото: Олександр Глядєлов

Де самовільно масово вирубують ліс, побачити нескладно. Є в селі пилорама, отже, є й бензопили, і вночі вони точно працюють. Не так давно тільки на Прикарпатті налічувалася майже тисяча пилорам. Усі вони зазвичай ріжуть і нелегально добутий ліс. Їх розквіт припав на згаданий 2000 рік. Тоді, крім запровадження парламентом мораторію, тодішній губернатор Михайло Вишиванюк видав сумнівне з погляду закону розпорядження про заборону вивезення за межі області лісу-кругляку. В результаті почали масово виникати пилорами. І, відповідно, масова вирубка лісу.
 
Років вісім тому проблема вирубок лісу була постійно на слуху. Били тривогу всі кому не лінь – від екологів до звичайних лісників. Але невдовзі незаконна вирубка раптово зникла з офіційних рапортів, ніби браконьєри одночасно поскладали сокири. У лісгоспах цей феномен пояснюють просто: "Добре працюємо, пильно охороняємо". Але зі сторони це виглядає як банальне замовчування проблеми. Переконуватися в цьому я поїхав до Косівського району Івано-Франківщини.
 
Проводжу нескладний, але вель­ми дієвий експеримент. Заходжу на кожну зустрічну пилораму і пропоную купити п’ять кубів краденого лісу. На першій лісопильні мені ввічливо відмовили: "Спасибі, хлоп­че, та поки що не треба". Але на решті радо погодилися купити нелегальний товар. На одній із них навіть про ціну вдалося домовитися й отримати кілька порад, як обійти лісову охорону. "Якщо ліс нормальний, 27–30 см у діаметрі, то 370–350 грн за куб, – пояснює чолов’яга. – А лісової охорони не бійся, з ними на місці можна домовитися".
 
За словами Романа Олійника, власникам пилорам ліс для заготівлі продається тільки з аукціону, та й то в об­меженій кількості. Якщо до цього додати купу потрібних дозволів і довідок, та ще й податки, то прибуток у приватної пилорами мізерний. Тому до легального лісу охоче докуповують крадений. А контролювати офіційно зареєстровані пилорами майже неможливо. Адже за законом перевіряльники без дозволу хазяїна не мають права навіть заходити на приватну територію лісопереробок. "Процедура дуже усклад­нилася, – розводить руками Роман Олійник. – Треба отримати повноваження для того, щоб зайти на пилораму, мати дозвіл на перевірку. І ще довести під час перевірки, що деревина, яку ми знайшли на пилорамі, нелегального по­ходження, а це дуже складно".
 
Приватні пилорами – це справжня біда, стверджує еколог, почесний директор Інституту екології Карпат Михайло Голубець. "Їх тисячі, й усі вони працюють на краденій деревині", – переконаний він. І пропонує взяти приблизну цифру 2 тис. пилорам, помножити її щонайменше на 250 днів, протягом яких можна рубати дерева, й орієнтовну цифру 1 м3 (щонайменше стільки за день на лісопилку по­трапляє браконьєрського дерева). "У результаті ми отримаємо та­ку кількість зрубаної деревини, що в багато разів перевищить кількість, передбачену державними планами з лісозаготівель", – підсумовує він.
 
Половину лісопилок у Косівському районі Івано-Франківщини контролює такий собі пан Микола – у нього їх п’ять. Застати його на місці не вдалося – за словами робітників, він по­їхав за кордон у справах. Але лісоруби радо поділилися номером мобілки шефа. Телефоную, вітаюся, кажу, що хотів би продати для початку п’ять кубів лісу. "Візьму ліс по 250 грн за куб, – відповіли на тому кінці. – Чому так дешево? А тому, що ліс же у тебе, за великим рахунком, крадений. А я гарантую цілковиту безпеку пересування по району. Якщо патруль злапає, то все залагоджу, навіть не переймайся цим – просто зателефонуй мені й дай слухавку лісникові".

Розібратися у тому, що діється в українських лісах, – справа непроста. Майже 10 млн га, сотні користувачів, серед яких є й приватні. Хоч би скільки переконували лісники, що у них все чисто і за законом, однаково не віриться.
 
Спробуємо розібратися з таємницями лісового господарства на прикладі Івано-Франківської області, добре знайомої авторам цих рядків. Тут лісовий покрив займає 600 тис. га – більше половини площі області. Керівники лісгоспів – люди поважні. Їх і в очі, й позаочі називають генералами. Лісокористувачів у області вистачає. Це й 13 державних лісогосподарських підприємств, які за давнім звичаєм називають лісгоспами, військовий лісгосп, який досі щось маскує на площі понад 10 тис. га (на запитання, навіщо їм ліс, відповідають: "Робимо ящики для снарядів і патронів"), приватне господарство "Чорний ліс", а також обласні лісгоспи, Державне управління справами та національні парки.
 
До речі, про національні парки. Тут промислова вирубка деревини заборонена. Проте ліс рубати все одно треба. Є таке поняття, як санітарна рубка. Так ось, у 2007 році в Карпатському національному пар­­ку, тобто в заповідній зоні, офіційно під санітарну рубку потрапило 70 тис. м3 деревини (ринкова вартість – 21–28 млн грн). Це більше, ніж промислово вирубують у багатьох лісгоспах. Науковці в лісовій галузі, коли чують таку цифру, протирають вуха, перепитують, потім кажуть, що такого не може бути. "Якщо це так, то це катастрофа", – твердить Іван Калуцький, завідувач кафедри екології та рекреації Прикарпатського національного уні­верситету.
 
Іван Калуцький бідкається, що можлива заборона промислового вирубування деревини від РНБО у Карпатах матиме погані наслідки для лісу. "Коли йдеться про заборону рубок лісу, тут треба підходити дуже обережно. Моя позиція – зменшувати рубки, особливо суцільні. Але робити це зважено, – каже науковець. – На території нашого регіону понад 3 тис. сіл. Соціальна ситуація дуже напружена, особливо в гірських селах, де люди сьогодні перебувають у скрутному становищі. Вони працюють у лісовому господарстві. Заборона офіційного лісокористування залишить їх без роботи й підштовхне до порушень. Законна рубка лісу, яка проводиться під керівництвом лісника, не завдасть такої шкоди, як самовільна. Нелегали ж рубають не там, де треба, а там, де легше взяти..."
 
За приблизними підрахунками, тіньовий оборот деревини в Україні становить "якихось" $30–40 млн на рік. На думку чиновників, він не катастрофічний. Вони вказують на той факт, що площа лісів в Україні зростає, а щороку садять більше, ніж вирубують. Та їхній оптимізм не поділяють екологи. Наша країна, за їхніми спостереженнями, має доволі малу лісистість, особливо порівняно з нашими сусідами. "Загалом по Європі меншу лісистість має хіба що Молдова", – бідкається Михайло Голубець.

Юрій Бодоряк, отримав з Інституту лісництва науковий висновок: вирубка лісів на масштаби минулорічного потопу майже не вплинула. З науковцями згодне управління лісового господарства області. "З одного боку, я не можу не вірити їм, – зітхає пан Бодоряк, – з іншого – як громадянин вважаю, що вона (вирубка. – Ред.) все-таки мала вплив, хоча й не такий великий – щонайбільше 3–4%". На його думку, цей вплив проявився не в самому факті вирубки, а в недотриманні технології – залишки лісу потрібно вивозити якомога далі від русел річок, щоб вони не створювали загат на шляху води. Це роблять не завжди. "Важливою проблемою є також підмивання коренів дерев, що ростуть уздовж річок, за цим ніхто не стежить, – продовжує він. – Такі дерева наробили цього разу чимало лиха".
 
Нагадаємо, що підмиті корені дерев і залишки лісозаготівель минулого літа створювали між опорами мостів загати. Як наслідок – мости не витримували, руйнувалися, і цілі райони з кількатисячним населенням на деякий час опинилися в ізоляції.
 
"Варварська вирубка стала найбільшим посилюючим чинником для збільшення руйнівної сили стихійного лиха, – погоджується з паном Бодоряком заступник голови Чернівецької облдержадміністрації Віталій Усик. – Ліс – це той запас, куди можна акумулювати воду. Тож якби всі території були заліснені, то масштаби лиха могли бути значно меншими. Не можна не згадати і про безлад, що супроводжує вирубку лісів. Адже всі ті невивезені залишки утворювали затори для води, що надходила дуже швидко. А за такої великої кількості опадів – 370 мм за 3 дні – будь-який затор формує загату, що, у свою чергу, миттєво створює величезний вал води, який щонайменше вдвічі збільшує руйнівну силу повені".
 
"Якби лісу було більше, то зайва вода спочатку б сходила через внутрішньоґрунтові стоки, а вже потім, коли вони заповнилися, пішла б униз, – переконаний еколог Михайло Голубець. – Усе одно повінь була б, тільки з меншим підняттям рівня води та більш тривала в часі".