Українські Карпати на екологічному фоні інших природно-географічних регіонів України вважаються відносно найбільш збереженими від впливу антропогенних чинників. Але в останні 20—30 років і в цьому регіоні відбулися корінні зміни ландшафтів. Сучасний стан природного довкілля Карпатського регіону склався в значній мірі в результаті господарської діяльності людини. Сьогодні антропогенний тиск у регіоні досягнув критичної межі, і, в результаті знеліснення, браконьєрства, забруднення, розвитку сільського господарства, туризму, розширення транспортної мережі та інших негативних впливів діяльності людини, постала серйозна загроза порушення природності та унікальності Карпатських гір і розбалансування всієї гірської екосистеми.

Гірські екосистеми відіграють не лише роль резерватів природних ресурсів, а й виконують важливі соціально-екологічні функції в державі.

Весь регіон Карпатських гір за фізико-географічними, геоморфологічними, гідрологічними та екологічними характеристиками являє собою єдину природну систему, стан мережі водних артерій якої істотно залежить від стану рослинного покриву — переважно лісів, що вкривають площі водозборів. Слід враховувати також те, що більшість територій (понад 90%) в горах — це схили. Інтенсивне використання гірських угідь призводить до ерозії ґрунтів. Ерозія ґрунтів і селеві потоки внаслідок повеней є одними з багатьох причин для започаткування кроків, що стосуються нагальних дій щодо невиснажності природокористування і запобігання негативним впливам експлуатації гірських районів. Завдяки зусиллям карпатських країн й, насамперед, багатьох міжнародних організацій, у тому числі ООН, Глобальної Екологічної Фундації та Ради Європи, за останнє десятиріччя зроблено великий поступ щодо вирішення довкільних проблем Карпатських гір. Між окремими карпатськими країнами було укладено ряд міжнародних регіональних угод, спеціально присвячених проблемам стану та розвитку Карпат, які сприяли комплексній міжнародній кооперації. Важливим кроком у захисті Карпат в Україні стало прийняття Закону про мораторій на суцільні рубки ялицево-букових гірських лісів (10. 02. 2000 р.), поштовхом для прийняття якого були страшні повені наприкінці минулого століття. Закон став початковою віхою на шляху до збалансованого використання природних ресурсів Карпат. Ще одним із кроків до екологічно збалансованого розвитку Карпатського регіону став проект IUCN, Національного екоцентру України та Мінприроди України "Підтримка розвитку національної екомережі України у рамках формування Всеєвропейської екологічної мережі. Задум та втілення у пілотній зоні" (2004-2005 рр.). Проект було спрямовано на довгостроковий захист біорізноманіття в Україні шляхом врахування проблем збереження біо- та ландшафтного різноманіття при розробленні економічної політики, а також шляхом створення частини Національної екомережі, яка в перспективі стане частиною Всеєвропейської екомережі. Наступним кроком стало ініціювання (2001), підписання (2003) і ратифікація (2004—2006) Рамкової Карпатської конвенції та документів, спрямованих на її розвиток (протоколи) і впровадження ("Стратегія", 2007). На днях Верховна Рада України ратифікувала Протокол про збереження біорізноманіття до Карпатської конвенції.