Був у роті Довбуша Іван Загірський. Загірським його прозвали тому, що був із Закарпаття, з-за гір. А Довбуш хоч був із Галичини, та часто бував тут, на Верховині. Одного разу прийшли опришки в Синевирську Поляну, аби покарати пана, який дуже збиткував народ. А в того пана була сильна варта, і, коли прийшли опришки,— варта зчинила велику стрільбу. Але опришки кулям не кланялися, бо їх не боялися.

Та пан мав одну кулю заворожену. Цілився у Довбуша, а вбив Івана Загірського, який заступив ватажка опришків собою.

Опришки зарубали папа топірцями, а обійстя його спалили. Івана Загірського поховали за опришківським звичаєм: серед лісу на поляні насипали над його тілом високий горбок. Прийшли ті, кому помагав Довбуш, плакали за опришком. Довго і гірко плакали, що аж земля з ними заплакала. І утворилося із тих сліз озеро, з якого виглядає вершечок того горбочка, під яким спить вічним сном Іван Загірський — опришок із ровти Довбуша.