Був якийсь великий багач та звався Бойко. Той Бойко мав свою полонину в Чорногорі. Вигнав він у полонину одного літа пару воликів таких, що, може, вартували п'ятсот банок. Та й поклав до тих волів за бовтаря, аби вартував, свого сина Івана Бойка. Але той Іван Бойко вартував що вартував тих волів та й десь відвернувся, а ведмідь убив вола дорогого. Вийшов з села старий Бойко, дедя Івана, та й як учув, що вола убив ведмідь, хапнув кріс з клинка та й хотів застрілити, ді, Івана, свого рідного сина, через того вола. Але Іван Бойко, як то вздрів, що його хоче застрілити дедя через вола, то втік у ліси. Та лише Іван Бойко забіг у ліс, а Довбуш з легінями іде.
— Куди ти, мой, ідеш чоловіче? — сказав Довбуш до Івана Бойка.

А Іван Бойко розказав усе по правді, як через вола його хотів рідний дєдя застрілити. І через те він мусив утікати. А Довбуш Олекса каже:
— Не бійся, хлопче, іди з нами в опришки! — Та й до опришків сказав: — Ходім на стаю до старого Бойка.

Прийшли на стаю до старого Бойка, а Олекса Довбуш каже:
— Коли ти хотів убити сина через вола, то, аби не вбив, беру його собі. А за вола я тобі заплачу.

Та й сказав до опришків, аби дали старому Бойкові грошей. Кожний опришок дав по бордюкові грошей, а сам Олекса Довбуш дав два бордюки грошей старому Бойкові.

А цей молодий Іван Бойко був сильний, плечистий. Не бійся, Довбуш видів, кого приймати до своєї компанії. Олекса Довбуш мав не дуже багато хлопців, але самих добраних, що над них не було ніде. Той Іван Бойко був по смерті Олекси Довбуша ватажком опришків.