Гуцульські барви подружжя Федин

Автор: Роман і Надія Федини

Гуцули, гори, танці, квіти, трішки Львова і багато хорошого настрою... А ще - барвисті кольори, енергія, що б’є з полотен ключем... Усе це поєднує в собі колоритна виставка картин Романа та Надії Федин "...люб’ю з любком танцювати, що файно трісесі...”. Полотна, які мальовало подружжя в чотири руки за останні кілька років, експонуються у Львівському палаці мистецтв.

Картини Федин западають у серце з першого погляду. Насичені кольори, широкі мазки мастихіна... Митцям вдається на полотні вловити відчуття руху. Видається, що люди на картині не завмерли, а продовжують танцювати, а якщо прислухатися, то можна почути і музику, що супроводжує їхній танок... Кожну свою роботу подружжя малює вдвох, по черзі.Зізнаються, що завжди задоволені тим, що намалював партнер.

- У роботах подружжя Федин - національне мистецтво в сучасній інтерпретації, - зазначає мистецтвознавець Роман Яців.- Вони по-новому переосмислюють народні джерела і класику. Бачимо паралелі, які можна знайти в народному мистецтві і в професійному мистецтві модернізму, і не лише українського, а й європейського і американського постмодернізму. Все це укладається у системі світоглядних уявлень і поетичного відчуття світу і пані Надії, і пана Романа. Отримуємо цікавий синтез традицій і новацій, класики і сучасності. Так автори розкривають свою національну ідентичність. Роблять це несподівано, бо працювати в чотири руки ― значить накладати одну стратегію живописання на іншу. На виставці, крім знаних робіт авторів, є й такі, які засвідчують, що можна очікувати нового повороту в їхній творчості.

"Цього року багато їздили зі своїми роботами, - розповідає Роман Федина. - Виставлялися у Верховині, у Косові, Івано-Франківську, Ужгороді... Відчули, людям подобаються наші картини. Значить, все робимо правильно і рухаємось у тому мистецькому напрямі, в якому потрібно”. "Раніше працювали в кераміці, - розповідає Надія Федина. - Згодом перейшли до живопису. Але мій чоловік цим живописом, кольорами, відтінками жив завжди. Тішуся за нього, що тепер займається тим, чим хотів. Це його єство. І моє теж”.