Серед гірського населення Українських Карпат своєю самобутністю та глибиною традицій народної культури, мистецтва, побуту особливо вирізняються гуцули. Багатий лісами та пасовиськами гірський край Гуцульщини позначився на господарській діяльності горян. Гуцули природжені лісоруби та теслі. Вони інтуїтивно відчувають естетично-виражальні та конструктивні якості дерева. Тому гуцульські будівлі якісні й міцні, мають чітку планувально-просторову структуру та вишукані пропорції. Значним доробком гуцульських майстрів є традиційні храмові споруди, переважна частина яких віднесена до національного культурного надбання.

Традиційний гуцульський храм п’ятизрубний, хрещатий у плані, одноверхий. Центральний зруб квадратний, однієї ширини з бабинцем і вівтарем або розширений, завжди вінчається восьмигранним наметовим верхом на барабані. Бокові рамена хреста перекриваються коробовими склепіннями та покриваються двосхилими дахами. З метою захисту нижніх вінців зрубу від намокання навколо споруди завжди влаштовували широке піддашшя.

За цією схемою у XVIII XIX ст. на Гуцульщині було створено чимало варіацій храмових споруд. На основі дослідження пам'яток гуцульського церковного будівництва вдалося виявиш п'ять типів планів хрещатих храмів Гуцульщини та простежити закономірності їх побудови. В усіх випадках параметри храму були похідними від розмірів центрального зрубу: Сторона та діагональ квадрата нави покладені в основу пропорційної побудови архітектурної форми всіх храмових споруд.

Найдосконалішою за пропорціями є церква Різдва Богородиці у смт Ворохті. Спочатку храм розміщувався в с. Яблуниця, де був побудований у 1615 р. У 1780р. його перенесли у Ворохту і поставили на високому пагорбі, де він знаходиться й нині. Церква п'ятизрубна. хрещата в плані, одноверха. Центральний квадратний зруб високий, звужується доверху. переходить у восьмерик і вінчається наметовим покриттям з невеличким ліхтариком та хрестом. Майже рівновеликі рамена просторового хреста поступаються центральному зрубу за висотою і завершуються двосхилими дахами з фронтонами та невеличкими маківками з хрестами над причілками. Усю споруду оперезує розвинене піддашшя, оперте на кронштейни, утворені випусками вінців зрубу. У західній стіні бабинця та південній стіні нави влаштовані вхідні двері. Центральний зруб розкритий у бокові приділи, що сприяє розширенню внутрішнього простору, а нахил стін нави створює враження динамічного розвитку форми по вертикалі.

Загалом, споруда досить компактна і композиційно зібрана, вражає вишуканістю співвідношень бічних відгалужень та центрального об'єму, гармонією форм, що й ставить пам'ятку в ряд визначних творів українського народного зодчества.

До давніх храмів гуцульської школи відноситься й Благовіщенська церква в м. Коломиї. Існує декілька точок зору щодо датування споруди - 1587 р. та XVII ст.. Зважаючи на наявність слідів прибудови до центрального зрубу з північного та південного боків, Г. Логвин робить висновок, що спочатку церква була тризрубною, одноверхою. Прибудови, ймовірно, з'явилися у XVII ст. і відповідно храм став п'ятизрубним, хрещатим у плані.

У перебудованому вигляді Благовіщенська церква за планувально-просторовою структурою нічим не відрізняється від храму в смт Ворохті. Проте пропорційний устрій їх має суттєві відмінності. Якщо форма церкви Різдва Богородиці у смт Ворохті розвивається по вертикалі, то храм у Коломиї за пропорціями присадкуватий, ніби стелиться по невеликому пагорбу. Цьому передусім сприяють невисокий центральний зруб, присадкуватий восьмигранний барабан, який переходить у наметове покриття, та видовжені рамена хреста, що відповідно утворюють бабинець, вівтар і притвори з північного та південного боків нави, перекриті коробовими склепіннями та завершені двосхилими дахами з фронтонами. Посилює враження присадкуватості храму розвинене піддашшя на кронштейнах.

Дзвіниця Благовіщенської церкви, побудована у XVIII ст., характерна для гуцульської школи. Це квадратна в плані двоярусна споруда, в якій перший ярус зрубної конструкції, другий - каркасний; завершується споруда чотиригранним наметовим покриттям. Широке піддашшя дзвіниці не лише підкреслює горизонтальний устрій форми споруди, а й композиційно споріднює її з церквою, складаючи цілісний ансамбль.

Співзвучний із Благовіщенською церквою в м. Коломиї архітектурний образ Аннозачатіївського храму в с. Білі Ослави, зведеного у 1746 р. Це також п'ятизрубна одноверха споруда з розвиненими раменами, де центральний, квадратний у плані зруб завершується наметовим покриттям на восьмерику, а бічні відгалуження - трисхилими дахами. Широке піддашшя посилює розлогу композицію об'ємів споруди.

Цікавим фактом є зведення у цьому селі в 1835 р. майстром С. Костівим Дмитрівської церкви, яка характеризується більш стрункими формами. Незважаючи на значну хронологічну дистанцію між будівництвом церков, у них простежується усталеність традицій гуцульської школи храмобудування.

Близькою за структурою до розглянутих храмів є церква святого Іоана Милостивого в м. Яремчі. Центральний квадрат хрещатого плану цієї церкви також утворюється перетином рівношироких прямокутників, але бокові рамена тут коротші.

Церква зведена у XVIII ст. в колишньому селі Ямна, яке згодом увійшло в межу міста. Квадратний центральний зруб, піднятий високо, переходить у восьмерик і вінчається наметовим покриттям з перехватом та маківкою з хрестом. Завдяки коротким боковим відгалуженням, високому центральному об'єму та піддашшю, що оперезує всю споруду, храм сприймається компактним і струнким. Вертикальний розвиток форми церкви Іоана Милостивого споріднює значною мірою її з храмом у Ворохті, який, імовірно, слугував зразком для будівництва.

Давню традицію унаслідувано і в будівництві дзвіниці, яка тут двоярусна з наметовим завершенням четверика на четверику.

На відміну від храмів у Ворохті, Коломиї та Яремчі, хрещатий план яких утворений перетином двох прямокутників, центральний зруб Дмитрівської церкви XVIII ст. у с. Кремінці, що біля Яремчі, розширений, а бічні розгалуження хреста досить короткі особливо північного та південного боків. Органічними в планувально-просторовій структурі храму виглядають прибудови до вівтаря з північного та південного боків - ризниці та дияконника. У композиції храму домінує квадратний у плані центральний зруб, який вінчається наметовим покриттям на великому восьмерику. Нічні зруби завершуються двосхилими дахами і підпорядковані центральному об'єму. Цим самим досягається цілісність і компактність формі!. Композиційна зібраність об'ємів споруди посилюється ще й ній режим піддашшям.

Загалом, Дмитрівський храм невеликий за фізичними параметрами. проте інтер'єр його сприймається величним завдяки об'єднанню через арки-вирізи простору нави та бічних приділів і вертикальному розвитку центрального зрубу від четверика до пірамідального завершення через восьмерики.

Гармонію форм храму з природним оточенням доповнює вишуканих пропорцій двоярусна, квадратна в плані з наметовим восьмигранним завершенням дзвіниця, яка зведена одночасно з церквою.

В околицях м. Яремчі нас цікавитиме ще один гуцульський храм Троїцька церква в с. Микуличин, збудована у 1868 р. За типологічними ознаками церква відноситься до хрещатих, одноверхих. Її особливістю є розвинений у плані центральний зруб з невисоким наметовим покриттям. У поєднанні з короткими боковими відгалуженнями та широким піддашшям силует храму сприймається пірамідоподібним.

Більш давньою є триярусна дзвіниця Троїцької церкви, споруджена у XVIII ст. Це один із кращих зразків дзвіниць гуцульської школи. Її перший ярус квадратний у плані, зрубної конструкції, другий - каркасний, восьмигранний, третій - відкрита восьмигранна галерея у вигляді аркади, з восьмигранним наметовим завершенням. Ґонтове покриття стін і дахів надають споруді композиційної цілісності та пластичної виразності.

Серед гуцульських церков не можна проминути церкву Різдва Богородиці у с. Криворівня. Мальовнича місцевість краю приваблювала в різний час багатьох митців і літераторів, відомих особистостей. Тут бували І. Франко, Г. Хоткевич. М. Коцюбинський. Ю. Федькович, О. Олесь, В Сгефаник, І. Труш, І. Северин, М. Грушевський та багато інших. Безумовно, вони не могли не відвідати храм, збудований у 1818 р.

Церква Різдва Богородиці у с. Криворівня, як и інші гуцульські церкви хрещата в плані, одноверха. Бокові зруби з північного та південного боків наші коротші, ніж бабинця і вівтаря Високе наметове завершення на восьмерику центрального зрубу та короткі бокові відгалуження, перекриті двосхилими дахами, незважаючи на широке піддашшя, створюють з боку головного входу враження компактної та стрункої форми храму, гармонічно поєднаної з навколишнім гірським ландшафтом.

Як село Криворівня, так і багато інших сіл та міст Гуцульщини широко знані в Україні та за її межами завдяки розвиненим народним промислам. Зокрема м. Косів відоме як центр традиційного гончарства, килимарства, різьбярства, обробки шкіри та металу. Тут склалася відома школа косівської кераміки У свій час широку славу отримали пічні кахлі тутешнього Олекси Бахматюка.

У Косові збереглася Василівська церква, зведена в 1895 р. місцевими майстрами. Це традиційний для гуцульської школи п'ятизрубний, хрещатий, одноверхий храм. До вівтаряз північного та південного боків прибудовані низенькі допоміжні приміщення. Високий восьмерик над середохрестям з наметовим покриттям та декоративні верхи над східним і західним зрубами дещо порушують масштабність споруди. Пізніше бляшане покриття дахів і піддашшя також не додає храму архітектурно-мистецької вишуканості.

Неподалік Косова розкинулося давнє гуцульське село Пістинь, яке колись також мало славу завдяки розвиненому гончарству. У селі збереглася церква святої Варвари (Успенська), побудованау 1858 р Цей характерний дія гуцульської школи традиційного будівництва невеличкий за розміром храм досить вдало розмістився на високому пагорбі, над річкою Пістинкою.

За планувальною структурою храм хрещатий, п'ятизрубний. Квадратний у плані центральний об'єм середохрестя піднімається над боковими відгалуженнями, переходить v низенький восьмерик і завершується невисоким наметовим покриттям. Із заходу до бабинця дещо пізніше прибудований масивний ґанок, що певним чином спотворює досить вишукані пропорції основного об'єму церкви.

До типових пам'яток традиційного храмобудування гуцульської школи відноситься й церква святого Іоана в с. Черганівка, побудована 1842 р. Храм п'ятизрубний, хрещатий, одноверхий. Над середохрестям на низенькому восьмерику піднімається вишуканих форм восьмигранне наметове покриття, увінчане маківкою з хрестом. Бічні відгалуження мають двосхилі дахові покриття з характерними маківками на гребенях. Однак пропорційно сформований основний об'єм споруди. Її загалом вертикальну композицію дещо приховують видовжений бабинець, бічні прибудови до вівтаря та значно пізніший розлогий ґанок із південного боку.

З усіх гуцульських храмів найбільш гармонійно злилися з довкіллям форми Вознесенської (Струківської) церкви в смт Ясіня. Селище розкинулося високо в горах неподалік Яблунецького перевалу. У 1824 р. на високому пагорбі, ніби завершуючи його, талановитий народний майстер збудував церкву та дзвіницю. Відома інша назва храму - Струківська церква, яка походить від імені пастуха Івана Струка. Описуючи храм, Г. Логвин завжди наводив місцеву легенду про гуцула Струка, який у цих місцях випасав овець до пізньої осені. Одного разу несподівано рано випав сніг і замело всі шляхи. Відсутність харчів змусила Струка залишити біля стіжка сіна отару та відправитися до домівки. Коли весною Струк повернувся на пасовисько, то був здивований не лише неушкодженою отарою, а й приплодом. На знак вдячності Всевишньому пастух збудував на цьому місці церкву.

Храм, який міститься тут тепер - п'ятизрубний, хрещатий у плані, з одним верхом. Квадратний центральний зруб значно ширший від бокових приділів завершується наметовим покриттям із перехватом на восьмерику та вінчається маківкою з хрестом на невисокому ліхтарику. Зруби бокових відгалужень перекриті коробовими склепіннями, завершуються двосхилими дахами з фронтонами та маківками на причілках. Широке піддашшя, що повторює конфігурацію плану, суцільне покриття звисів дахів та стін гонтом підкреслюють пластику форми споруди, не порушуючи її композиційну цілісність і монументальність.

В інтер'єрі храму висотно розкритий простір нави через арки-вирізи поєднується з простором бокових приділів та бабинця. Сакральний характер внутрішнього середовища храму значною мірою організує вишуканий, сяючий позолотою, традиційний за структурою іконостас. Різьблені Царські врата з мотивами виноградної лози, грон винограду та медальйонами прикрашають вхід до вівтаря. Над ними знаходиться варта уваги ікона «Деісус» та приваблюють малярською манерою окремі зображення постатей апостолів.

Такою ж пластикою форми як і церква, характеризується розташована поряд з нею дзвіниця, зведена 1813 р. Гармонічно і поєднані з мальовничим довкіллям церква та дзвіниця в смт Ясіня є унікальним ансамблем пам'яток народного зодчества гуцульської школи.

Неподалік від селища Ясіня в обіймах подібного гірського ландшафту, розкинулося гуцульське село Лазещина. Тут також збереглася давня дерев'яна церква, варта уваги Петропавлівська церква в с. Лазещина була перевезена громадою з с. Яблоннця (тепер Івано-Франківська обл.) й освячена іменем святих апостолів Петра і Павла. У 1871 р. Первісна дата спорудження храму відноситься до 1780 р. За типологічними ознаками храм п'ятизрубний, хрещатий, одноверхий. Характерними його особливостями є короткі бокові відгалуження просторового хрестата масивне наметове покриття над середохрестям. Проте розлоге піддашшя та суцільне ґонтове покриття стін і дахів створюють враження композиційної цілісності форми її монолітності.

Успенська церква в с. Днівці, збудована у XVII ст. дещо розширює наші пізнання про традиційне гуцульське храмобудування. На відміну від звичних для Гуцульщини хрещатих церква в с. Дубівці тризрубна - бабинець, нава, вівтар. Верх над середнім зрубом має повну аналогію із завершеннями гуцульських церков - на невисокому восьмерику наметове покриття з перехватом. Перекриття над вівтарем та бабинцем плоскі, завершуються двосхилими дахами з маківками на гребенях. Розлоге піддашшя додає храму характерних рис гуцульських церков, хоч загалом композиція об'ємів споріднює його з церковними спорудами галицької та подільської шкіл. Такий синтетичний образ храму мабуть склався внаслідок перебудови споруди у 1782 р. (про що свідчить напис на одвірку бабинця). А також у зв'язку з її перенесенням із с. Глинищ.

В інтер'єрі храму, побудованому на висотному розкритті простору нави, привертає увагу виконаний на високому мистецькому рівні в чотири яруси іконостас. У ньому різьблення та іконопис органічно поєдналися. У рельєфному мереживі різьблення каркаса іконостаса переплелися мотиви виноградної лози, листя, грон винограду, але невисока рельєфна порізка не руйнує його структурної цілісності. Більш соковитим різьбленням виділяються Царські врата. Майстерністю виконання та монументальними образами привертають увагу ікони намісного ярусу, зокрема Ісуса Христа та Богоматері, що розміщені обіч Царських врат.

Церква святих Іоакима й Анни в с. Смодна, збудована в 1841 р., також є рідкісним типом храмів гуцульської школи. За планувальною структурою це характерний для гуцульської школи п'ятизрубний хрещатий храм, але вінчається споруда трьома верхами, які виростають через восьмерики та заломи над вівтарем, середохрестям і бабинцем. Трактування верхів типове для гуцульської школи храмобудування - восьмигранні наметові з перехватами та невеличкими маківками. Вишукана пластика завершень композиційно поєднується з основними об'ємами споруди, оперезаними широким піддашшям. Загалом об'єм храму має вишукані пропорції та приваблює гармонією форм.

Старшою за церкву є дзвіниця, зведена в 1773 р. Це квадратна в плані, четверик на четверику, двоярусна споруда, де перший ярус зрубної конструкції, а другий - каркасний, із наметовим завершенням.

Окрім хрещатих п'ятизрубних одноверхих церков на Гуцульщині зустрічалися тризрубні триверхі та п'ятизрубні триверхі чи п'ятиверхі храми. Але загалом гуцульська школа протягом декількох століть демонструвала прихильність до традиційно усталеного хрещатого одноверхого типу храму.

Отже, головним доробком гуцульської школи в карпатське сакральне будівництво стала розробка й ствердження на основі традицій галицької школи хрещатого або п'ятизрубного храму з наметовим завершенням над середохрестям.