Форелеве царство на Перечинщині

Про захист та відродження форелі у закарпатських водоймах говориться вже давно та багато. Час від часу, у наші гірські річки запускають мальків цієї риби. Як свідчить статистика, у природних водоймах їх виживає лише 2%. Відповідні контролюючі органи, нібито, слідкують за популяцією цієї риби, оберігають її від браконьєрів тощо. Знаючі рибалки кажуть, що останнім часом цю «царську», як її називають, рибу, можна зустріти в карпатських гірських річках дещо частіше, аніж приміром років з 10 тому.

Однак, для середньостатистичного закарпатця-українця, особливо того, який не дуже товаришує з вудочкою, такий вид добичі форелі не дуже то й підходить. Саме тому, в угоду справжнім гурманам, існують форелеві господарства. Благо, ця риба успішно розводиться в штучних умовах. Є подібні і на Закарпатті, а також у наших українських сусідів – львів’ян та івано-франківців. За кордоном форель активно розводять в Словаччині та Польщі, і так само активно експортують її в Україну. Одна погодьтеся, що нам, закарпатцям, гріх вживати «заморську» рибу, коли тут, поруч, розводять нашу рідну карпатську форель, яка, через природно-кліматичні особливості, за своїми смаковими властивостями в рази перевершує як іншу західноукраїнську, так і закордонну форель. Однак про все по порядку…

Знаходиться цей рибний рай на Перечинщині в урочищі  Шипот (не плутати із однойменною географічною назвою на Міжгірщині), що неподалік від села Тур’я-Поляна. Лише заїжджаючи у ці місця одразу розумієш, що недарма цю унікальну рибу розводять саме тут. Справді екзотична місцина. Лише кілька десятків хвилин їзди автомобілем від райцентру і перед тобою відкривається дійсно чарівний пейзаж. Десь вдалині – символ Перечинщини – Полонина Рівна, поруч гірська річка, практично незаймані ліси. А про чистоту повітря – годі й говорити. У незвичних до такої кількості кисню містян одразу паморочиться в голові. Словом, не рибою єдиною приваблюють ці краї, однак і без риби тут також ніяк.

Офіційно це форелеве господарство називається ВАТ «Закарпатський рибокомбінат», однак усі місцеві його називають так, як і урочище та річку, що протікає поруч – Шипот. Зустріли нас, щоправда, не дуже привітно. Непроханих гостей «вітали» вгодовані (чи не фореллю?) та грізні вівчарки, однак після приходу ґазди – керуючого господарством Івана Свистака тварини заспокоїлися. «Це необхідність, – починає свою розмову пан Іван. – Господарство у нас велике і бажаючих поживитися дармовою рибкою теж вистачає»

Практично уся історія цього господарства пов’язана із Радянським Союзом. Майже усе, що зараз побудовано тут, було зведено роботящими руками будівельників комунізму. Однак не шукайте в моїх словах сарказму, бо масштаби цього господарства справді вражають – 27 величезних ставків, причому, є ще й кілька закинутих. Можна лише уявити, яка робота тут кипіла ще років з 25 тому і, напевно, недарма 10 передовиків цього господарства у ті часи були удостоєні орденами та медалями СРСР.

Однак, пан Іван переконує, що історія промислового розведення форелі на Перечинщині не обмежується 50-ми роками ХХ століття. «Тут, на території, маємо невеличке підсобне господарство. І от, розкопуючи ґрунт для грядок під часник, я виявив сліди трьох рибників часів Австро-Угорщини, мурованих з каменю», – ділиться історичною знахідкою Іван Свистак.

Сьогодні, в господарстві розводять не набагато менше форелі як колись, щоправда робить це не така велика кількість чоловік, як в радянський час – усього 10. «Це дуже важка праця. Напевно такої важкої я у своєму житті не зустрічав, – каже господар, який до цього десятки років пропрацював на будівництві у Росії. – Ти увесь час мусиш бути біля риби. Причому в першу чергу – під час несприятливих погодних умов. Падає дощ – до риби, вдарили морози – сокиру в руки і розрубувати лід, аби форель могла дихати. Вчасно не погодуєш – більша форель почне пожирати меншу – це ж хижак!»

Однак саме складні погодні та природні умови роблять перечинську форель унікальною у всьому карпатському регіоні. Справа в тому, що взимку тут лютують страшні морози і температура води рідко становить вище нуля градусів. Влітку вода також дуже і дуже холодна. Ідеальніших умов для цієї морозостійкої риби просто не існує. Чим холодніша вода – тим форель себе почуває комфортніше. Щоправда, через це вона розвивається значно повільніше. Якщо до товарного вигляду на вашому столі – 300-400 грам риба на інших господарствах (в тому числі й закарпатських) виростає за 9-12 місяців, то у Шипоті, лише вдумайтеся – 3 роки! «Справді, – каже Іван Свистак, – розводити форель у наших умовах набагато складніше. Якщо, приміром у Польщі, вода у ставках і не думає замерзати і температура тримається близько3-4 градусів, то ми впродовж усієї зими боремося із льодом».

Був навіть цікавий випадок, коли одну й ту ж партію малька запустили у львівський та перечинський ставки. Так от, коли у першому форель вже набрала 300 грам, у Шипоті вона і 100 не важила. Львів’янин особисто приїжджав сюди переконатися, що його не дурять

Однак саме в такому тривалому дозріванні і є вся кулінарна привабливість «шипотської» форелі, яку визнають у багатьох престижних ресторанах Закарпаття та України, що свого часу відмовились від імпортної. Дозріваючи природними темпами, м’ясо риби залишається твердим, має більш насичений характерний для форелі смак. Натомість риба, яка вирощується в «тепличних» умовах, насправді не росте, а – розбухає. Її м’ясо рихле і навіть віддає неприємним запахом.

У господарстві розводять два види форелі – річкову та райдужну. Відмінність в тому, що річкова нереститься восени, а райдужна – весною. Тому останньої на господарстві значно більше, бо погодні умови більш сприятливі для роботи з нею.

Перебуваючи на господарстві ми якраз застали процес, як рибу переносили з одного ставка на інший, аби очистити той, що звільнився. Особливо нас вразили так звані форелі-матки – величезні рибини вагою 5-6 кілограм, які на око містянина, нагадували лосося. За словами пана Івана, вони намагаються не допускати, аби вони виростали більшими, бо тоді працівницям дуже важко їх «доїти» – так на господарстві називають збір ікри.

Нажаль, нас не пустили в інкубатор, де міститься ікра та розводяться мальки. «Риби дуже чутливі істоти і вразливі до хвороб. На закордонне господарство вас би взагалі не пустили без спеціального дозволу та одягу. В інкубаторі ж тепличні і, фактично, карантинні умови. Там дотримується спеціальний температурний режим. Якщо його порушити, то ікра та мальки миттєво гинуть. Взагалі, за фореллю треба доглядати як за дитиною. Приміром, після інкубатора маленьких, розміром з палець мальків, ми поміщаємо в спеціальні ванни, де наші працівники навчають їх їсти, привчають до корму, який, до слова, доставляють із Данії. Потім, підрісши, риба вже потрапляє у звичайний ставок, після чого – на ваш стіл», – каже Іван Свистак.

Звичайно ж, ми не оминули можливості придбати й собі форелі, як то кажуть, за ціною виробника. Коштує вона тут 70 гривень за кілограм. Імпортна в оптовиків – на кілька гривень дешевша. В чому переваги – вище вже описано.

Продегустувати смак справжньої річкової форелі нас запросив власник перечинського ресторану «Підкова» Михайло Барник, який, власне, і організував нашу поїздку на господарство, а, заодно, і закупив рибин для страв своєї кухні.

За словами пана Михайла, рецептів приготування форелі є безліч. Хтось маринує її в особливих спеціях, інші – фарширують форель різноманітними овочами тощо. Однак, за словами ресторатора, кращого за просту, засмажену на сковорідці чи вугіллі форель – не буває нічого! Просто за пів години до приготування, вичищену форель треба натерти сіллю та перцем. Саме тоді ви відчуєте істинний смак цієї елітної риби!

«Уже не один турист, в тому числі й закордонний, мені стверджував, що кращої форелі, аніж на Перечинщині, він не їв, – переконує Михайло Барник. – І це, навіть, не заслуга нашого ресторану – ми її готуємо просто, по-домашньому. Це заслуга людей і чудової Перечинської природи, які створили такі умови, що смак форелі, вирощеної в нашому регіоні,  виходить справді царським!»